Salta il testo dell’articolo
Він пильно почав смоктати погаслу люльку , потім вибив із неї попіл , обтер і поклав у кишеню . З будинку знов вискочили дівчата і , регочучись , побігли наввипередки до кухні . Трохим мовчки подивився на дівчат , потім перевів очі на вікна , довго дивився на них і , наче не бажаючи далі дражнити себе , круто повернувся й пішов угору до « чорної » кухні . А Юхим довго ще стояв і дивився у вікна , мов бажаючи зазирнути туди , в той невідомий йому світ , до тих людей , що так інакше проти нього живуть , які не знають ні калаталок , ні холоду , ні голоду , ні « канцурів » . Мимоволі він кидав іноді оком до чорної кухні . Там було темно . Уявлялась велика хата , чорна , брудна , холодна … Довгий піл , смердюче повітря , важке сопіння грубих , темних людей , які не вміють ні ходити так , як ці , ні так гарно бавитись , ні грати , ні говорити … Стомлені , знесилені , вони сплять тепер . Довго стояв дід , забувши й про калаталку , й навіть про люльку . Потім зідхнув , озирнувся й тихо пішов понад будинком . Вийшовши на дорогу , що йшла біля будинку до села , він несподівано зустрівся з Андрієм , що помалу йшов знизу з похиленою головою . Зрівнявшись , він пішов разом з ним і , зазирнувши в лице , спитав : — А де це був , Андрію ? — Дома , — тихо промовив якимсь безнадійним голосом Андрій . — Ага ! . . Що ж там ? . . Як там батько , мати ? — Нема батька дома … — Ага ! . . А мати ? — Не знаю … Я нічого не знаю . Не чіпляйтесь до мене ! — вмить роздратовано крикнув він . — Ідіть собі калатайте отам , — і , прибавивши ходу , випередив Юхима й сховавсь у тьмі . — Та - ак , — прогунявив собі під ніс Юхим і , постоявши трохи недвижимо , раптом так закалатав , що аж у стайні захропли коні , а біля кухні пси так і залились голосним гавканням . « Тар - тар - тар ! . . Тар - тар - тар ! » — котилось по подвір'ю за будинком , за током , то стихаючи , то ще голосніше вибухаючи . « Чорна » кухня спала , а будинок сяв і чути було іноді згуки музики , то тихі й ніжні , як материні пестощі , то гарячі й палкі , як обійми коханої , то веселі , як той будинок , то сумні , як та кухня . « Тар - тар - тар ! … Тар - тар - тар ! . . Тар - тар - тар ! » — акомпанував їм дід . IV . Скоро повстали пани ( а це було не раніш , як у робітничий обід ) , зараз же по економії пройшла дивна , страшна чутка : у одного панського гостя , вчителя з города , вкрадено … « миндаль » ! Ту саму « миндаль » що так красувалась на гордих грудях у вчителя , за яку з ним « ручкались і поздравляли » , за яку можна б у городі « трахтир з катеринкою » завести — ту саму « миндаль » тепер украдено … Хто , як , коли — невідомо ; одно слово — вкрадено . Спершу думали , що хтось з гостей пожартував , щоб налякати пана Луценкова , але , коли розміркували , що хто ж таки жартуватиме з « миндаллю » , то постановлено було в один голос , що « миндаль » не інакше як украдено . Оповідали , що по всіх « кімнатах » у всеї « білої » челяді було зроблено великий трус , поперекидано всякі скриньки , познаходжено такого , що нікому й не снилось , а « миндалі » не знайдено . У буфетчика витягли з - під матраца на ліжку шість срібних панських ложок , які він туди заховав , щоб вичистить , та забувся ; у Маруськи , що з косим оком , знайшли золотий перстень , що колись був закотивсь кудись ; « довготелеса Устина » сама вийняла , як прийшли до неї , паннині довгі панчохи і « баночку з помадною мастю » , які вона знайшла за кухнею ; перетрусили все і всіх , а « миндалі » все таки не було . Дехто з гостей поїхав , дехто зостався ; і « панич Олександер » , який мав сьогодні від'їздити в полк , мусів лишитися , щоб якось залагодити справу вчителеві . А сам учитель , оповідали , як не плакав за « миндалею » . Старий пан дуже сердився , панни підсміювалися , паничі жартували , старші жалкували . Одно слово , по всіх закутках економії пана Гаврильчука тільки й мови було , що про « миндаль » .
Indietro Pagina 29 di 67 Pagina 29 di 67 Avanti 