Salta il testo dell’articolo
Скоро сонечко зза хмари виграло , вони так і замелись із хати . А мені ще довго - довгенько віддається то у тому , то у другому кутку регіт , то у тому , наче хто у дзвіночки срібні видзвонює … У вечері , смерком уже , вертаються з панщини люди , потомлені і варом соняшним і тяжкою працею ; всі мовчать , — хіба який зітхне важко , або заспіває сумної , сумної стиха … Часом несподівано котора дівчина вбіжить до мене з будинку . — Устино ! голубко ! — А що там у вас діється , сестрице ? — спитаю її . — Хоч не питай , Устино , — лихо ! Ганну сьогодні били , учора Параску , а завтра мабуть уже моя черга . Ой , матінко ! Колиб там не огледілись іще за мною ! Ох , Усте , бідна наша голівонька ! — Про мене нічого ? — Деб то нічого ! … Чому не йде до свого діла ? Що вона ніжиться , мов пані з Басані ? От що , коли хоч знати … Ой , забарилася - ж я ! Бувай здорова , Устинко ! X . Одного ранку лежу я та думаю , коли в хату вбігла Катря . — Іди , іди , хутенько йди , Усте ! — Куди йти ? — До панночки , до панії ! Та хутенько - ж бо , Усте ! Післали по тебе , щоб зараз ішла . Панночка пожалкувалась на тебе старій , що ти вже зовсім одужала , та не хочеш робити , служити . Іди - ж бо , йди ! — Як же йти , Катре , не здолію я по землі ступати ! — Я тебе доведу , голубко ! Зможися , щоб іще гірш тобі не було . Ходімо бо , ходімо ! Ледві я доплелась до будинка . На порозі стріла панночка . — Чого се ніжишся ? Чому не йдеш служити , ледащо ти ? Пострівай ! Я тобі таку кару вимислю , що ти й не бачила й не чула . Та кричить же то , Боже ! , аж задихалась ; штовхає мене , за рукав смикає … Годинонько - ж моя ! Як вона охижіла , яке страшне зробилося в неї те личко гожеє ! . . На той крик і пані не задлялась прилізти … Давай мене лаяти . Ще нахвалялась і бити . А ми , спасибі Богу , того не дізнавали від неї , поки не вселилась панночка . Почалися тоді в нас карности щоденні , щоденний плач . Чи хто всміхнеться ( не часто всміхалися ! ) — панночка біжить до старої : — Бабуню , мене не шанують ! Чи хто заплаче : — Бабуню ! діла не роблять , та ще й плачуть ! Та на всіх такеньки вадить тай вадить навадниця наша . А стара лютує , нас карає , — молодий вік ізгадала ! XI . Тільки й дишемо було , як наїде гостей - паничів та трохи забуде про нас панночка . Вийде до них , ляскотить по пташиному , привітна , люба — і що то ? — не пізнати ! … А вже як ті паничі коло неї ! … Той поруч із нею шиється , а той з кутка на неї очима світить ; сей за нею у тропу точиться , а той знов з боку поглядом забирає . Вонаж між ними мов тая перепеличка звивається . — Которий то з них попадеться ? — говоримо було , дівчата . — Дізнає неборак , по чім ківш лиха ! Спершу стара пані тішилась велико тими гістьми , а далі , як почались між ними сварки , стала думати та гадати , не рада вже їм , да не відбити . Наїде їх силечка одна , та кожний же то домагається панничиного привіту собі : один одного зневажає , тай сваряться і гризуться . Почала вже їх стара пані собаками , за очі , взивати . Аж так над осінь доля панночина прийшла — і шарахнули вони усі від неї в розсип , себе самих соромлячися .
Indietro Pagina 6 di 24 Pagina 6 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
