Salta il testo dell’articolo
XVII . Повеселішала панночка , клопочеться своїм посагом , загадує тай опоряджає , і сама до всього береться . Навезли з міста шевців , кравців , швачок , крамарів і крамарок . Сама ганяє , жениха турляє , купує , крає , складує … Як у казані кипіло ! Було тоді нам лишко тяжке ! Бо таке наше діло : хоч панам добре ведеться , хоч їм горе йметься , а нам певно одно : „ Кому , каже , весілля , а курці смерть ! “ На весілля панів , паній понаїздило , — гуде у будинку , як в улиї . Цікаві панночки посаг розглядають , дивуються : „ Ох , та якеж отсе хороше ! … Ох , і се славне ! … Он се яке ! … А се мабуть дуже коштовне ! “ Інша , як побачить що , хусточку , чи сукню яку , аж очі заплющить , так її за серце і вхопить . Так вони і липнуть до того , як мухи до меду ! Ледві вже ми їх збулися . XVIII . За тим натовпом , клопотом та трусою , то я й не урвала і годинки з людьми попрощатись . Вже коні стоять запряжені , тоді я побігла . Не можу й словечка вимовити , тільки обіймаю старих і малих . Молодий приїхав за нею на четверику . Коні вороні , баскії ; правив візник плечистий , усатий , у високій шапці , — з наших таки людей , та до вельможної вподоби вивчений . Тут пани прощаються , гомонять , плачуть , а візник той сидить , як викований з заліза ; не обернеться , не гляне . Посідали пани у той повіз . Мене причепили позаду , на якомусь височенному причіпку . — З Богом , Назаре ! — покрикнув пан веселенько . Тихого та ясного ранку виїздили ми з села , а мороз аж тріщить . Іней запушив верби ; біліли віти і сияли проти сонця . Дівчата висипали на вулицю ; кланяються мені … Швидко - швиденько бігли коні , — тільки в очах усе теє промигтіло . Нема вже села ; дорога й дорога , безлюдная доріженька попереді мною … XIX . Хутко перебігли до міста ; наче між комашню впали . Ідуть і їдуть , продають , купують . Люди , пани , москалі , перекупки . А жиди довгополі , куди не глянеш , усюди вони , наче тії хрущі шершавіють . Пан звелів коней зупинити коло заїздного двору , і повів свою молоду у кімнати . Візникові грошей дав — пообідай , а про мене й байдуже . Сиджу я собі та дивлюся . Усе чуже , усе не наше ! Коли хтось як гукне : — Гей , хорошая , вродливая ! Я аж здрігнулась . Се візник на мене гукає . Придивлюся до його : тотож чорнявий , матінко ! — такий чорнявий , як єсть тобі ворон . Засміявся — зубів у його незлічено , і білі ті зуби , білі як сметана . — А кого вам треба ? — питаю його . — Еге , кого ! . . Як бо тебе звати ? … Устина , здається ? … Ходімо зі мною , з Назаром , пообідаймо . Дуже я змерзла , а піти — думаю — як його піти ? Ще пані бучу зніме ! — Спасибі вам , — відказую , — я не хочу їсти . Візник усміхнувсь : — Як собі знаєш , дівчино ! — тай пішов . XX . Чималуж я годину пересиділа , поки вийшли вони . Пан тоді зирк на мене ! — А що ти сидиш тут , Устинко ? — питає . — Чи обідала ти ? … Гей ! — крикнув на хазяїна бородатого , що тут на рундуці гроші на долоні лічив , дзвякаючи . — Дайте дівці пообідати ! Хазяїн гроші в кишеню тай побіг . — Що се , що се ? — жахнулась пані , — ми її ждатимемо ? — А як же , серденько ? — відказав пан . — Адже вона голодна , тай намерзлась добре !
Indietro Pagina 10 di 24 Pagina 10 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
