Salta il testo dell’articolo
— Не буде з його нічого , — каже Назар . — Я відразу побачив , що квач , — ще тоді , як він Устину обідом нагодував … Якби таку жінку та мені , яб її у комашню втрутив , — нехай би пихкала ! Тай зарегоче на всю хату . Такий уже чоловік був той Назар : усе йому жарти . Здається , хоч його на огні печи , він жартуватиме . А що Катря сліз вилила , то де вже ті їй сльози брались . Візьме свою дитину на руки та плаче - плаче ! А далі й заридає у голос . А Прокіп дуже зажурився . Усе щось собі думає і зі мною вже не жартує . — Отсеж бо , які ви смутні , — кажу йому одного разу , — се було в вечері , присмерком , — чого ви такі смутні ? А він мене за руку , — пригорнув і поцілував . Заки я сахемнулась , його вже й немає . XXXII . Усі люди повяли , змарніли ; тільки бабуся величня , як і була . Як не лає , як не кричить на неї пані , бабуся не лякається , не метушиться . Іде тихо , говорить спокійно , дивиться ясно своїми очима ясними . І не счуєшся було , як до неї пригорнешся тай заплачеш , — от як дитина до матері своєї рідної горнеться . — Не плач , моя дитино , не плач ! — промовить бабуся стиха , ласкаво . — Нехай недобрі плачуть , а ти перетрівай усе , витерпи бідочку ! … Хібаж таки й перетерпіти не можна ? Господи ! Як же смутно й сумно жилося ! Не чути сміху , не чути гласу людського . У двір душа жива не навідається , — хіба за ділом , — та так боязко оглядається , так поспішається вже , наче йому з пущі вихопитись від звіря лютого йдеться . Спізнилась якось вечерявши , тай біжу хутенько . — І чому хоч Прокіп не прийшов вечеряти ? — думаю . Коли він так і вродивсь перед очима моїми ! Переймає мене і оббігти не пускає . — Устино , скажи мені правдоньку : чи ти мене любиш ? Утікла - б від його , так ноги мене не несуть . Стою … горю … Він тоді мене за руку ! … Обіймає , пригортає , та все питає : „ чи любиш ? “ — Такий чудний ! … Посідали , поговорили , покохались , — усе лихо забулось . Весела душа моя і світ мені милий і таке в світі гарне все , таке красне ! … Чого вже , коли й пані спостерегла : — Що се тобі ? — каже . — Чого се так розчервонілась , наче хто вибив ? Чи може що вкрала ? ! XXXIII . Боже мій милий ! Як то вже я того вечора захистного , темного дожидаю ! … Звелить пані на вечерю йти , — Прокіп мене дожидає . Перейме та постоїмо у двійзі , погорюємо обойко … Бо денної пори , хоч і стрінемось , — тільки зглянемось , словечка не перемовимо , розійдемось . — На лихо ви покохались ! — каже було Катря . — За біса розумна ти , моя люба ! — кепкує з неї Навар . — Колиб тепер ти вдруге мене полюбила , тоб і лапки полизала єси . — Кохання в мене на умі ! … Мені й вони двойко серце сушать , як подумаю - погадаю … — Чого се ви дівчину сушите та лякаєте ? — озветься бабуся . — Коли вже покохала , нехай кохає ; то їй судьба така судилася .
Indietro Pagina 15 di 24 Pagina 15 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
