Salta il testo dell’articolo
XXXIV . А пані , куди далі , то все зліслівіша , усе лютіша . Аби я трохи спізнилась , забарилась : — Де була ? — тай стріне мене на панському порозі лиха година . Перво тугою тужила я тяжко , а там усе мені стало не вдивовижу , усяка ганьба байдуже . Сказано : „ Встань лихо , тай не ляж ! “ … Було поки лає , коренить — не сила моя ; сльози ринуть ; а наплачуся добре , утрусь — така собі веселенька , жартую , пустую … І коса заплетена дрібненько і сорочка на мені біла , — нікому було й не хвалюся . Що мені поможуть ? Тільки своє лихо тяжке згадають ! … А Прокіп наче ніч темна ходить , і вже тоді ні до їдла , ні до питва , ні до розмови . Господи милий ! Своє лихо , чуже лихо , — не знать , що й робити , що починати . У Катрі дитинка занедужала ; а тут обід панам звари , вечерю звари , та город скопай , обсій , — та ще пані грімає : — Нічого не робиш , ледащо ! Дурно хліб мій їси ! Ось я тебе навчу робити ! Цілу ніч Катря не спить над дитиною . На день благословиться , — до роботи . Бабуся тоді пильнує малої , розважає Катрю : то дитинку до неї винесе , то сама вийде та роскаже : „ стихла мала " ! — або : „ спить мала ! “ — І такеньки наче благодать божа , допомагає , невтомлива , невсипуща . — Чого се ви , Катре , так падькаєтесь , без спочинку ? — кажу їй . — Робитиму , робитиму , поки сили . — А очі в неї так і горять позападавши . — Може вгожу , може вмилосерджу . Отже не вгодила й не вмилосердила . Робила й не спала , поки аж нечувственний сон її обняв коло колиски . Прокинеться — до дитини , — а дитинка вже на божій дорозі . Тільки глянула на його бідолашна мати , тільки вхопила його до серця , — воно й переставилось . І побивалася - ж Катря , і мучилась , і раділа : — Нехай - же моє дитя , моє кохане - дороге , буде янголятком божим , — лиха не знатиме , моє ріднесеньке ! — А далі і заголосить : — А хтож до мене рученята простягне ? Хто мене звеселить у світі ? … Дитино моя ! Покинула мене , моя донечко ! Назар — ніби й нічого , розважає свою Катрю , молодим її віком заспокоює ; а в самого вже помякшав гучний голос , потай усіх сумує . По тій печалі зовсім захиріла , занепала Катря . Не то що робити , вже й по світу ходить нездужає . А пані все таки : — Чому не робиш діла ? Я тобі те , я тобі друге ! — Тепер я вже не боюсь вас ! — відказала Катря , хоч мене живцем із'їджте тепер ! Дала - ж їй себе знати пані ! … — Прокопе ! — кажу я , — що отсе з нами буде ? — Устино - серце ! Звязала єси мені руки ! … XXXV . Прогнала пані Катрю з двора на панщину : не вважала й на її чоловіка — візника . Пан , нишком від пані , дав їй карбованця грошей , та не взяла Катря ; він положив їй на плече , — скинула з себе , наче жабу , ті гроші . Як упав же той карбованець на муріг , і заліг там , аж счорнів ; ніхто не доторкнувся . Та вже сама пані , похожаючи по двору , вздріла й підняла . — Се певно ти гроші сієш ? — каже на пана . — Ой , Боже мій , Боже мій ! Пан на те нічого не відказав , тільки зчервонів дуже . А Катря не схотіла на світі жити . Щось їй приключилось після тої наруги . Бігала по гаях , по болотах , шукаючи своєї дитини , а далі якось і втопилась бідолашна . Пан дуже зажурився ; а пані : — Чого тобі смутитись не знать чим ? Хібаж ти не помітив по їй , що вона й здавну навіжена була ? І очі якісь страшні і заговорить , то все не путнє … — І справді , — вхопився пан за те слово — не повно в неї ума було ! Навіжена тай навіжена … На що й краще ! Порадились поміж собою такеньки , тай спокійненькі собі …
Indietro Pagina 16 di 24 Pagina 16 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
