Salta il testo dell’articolo
Пані все мовчить , та уста гризе . А полковник і вирветься й загуде , як на трубі : — До пари , бісові діти , до пари ! Обоє хороші ! Треба їх звінчати , кумо моя мила ! … Хочеш заміж , дівко ? — питає мене , та що хоче моргнути , то й очі заплющить : не моргне ; вже не сила — випив повно . Усі пани за ним підхопили : — Одружіть їх , одружіть ! … Чуєте : кум ваш , полковник , говорить що до пари … Тоді вже й пані : — Та нехай собі ! Ми й не счулися , як за поріг переступили . Кинулись духом і , не справивши нічогісенько , похапцем звінчалися , щоб ще не розлучила нас пані … Дуже вона гнівалась на пана : — Як ти мене підвів ! — дорікає . — Я сього не можу тобі подарувати , як ти мене підвів ! — А тобі , — свариться на мене , — тобі буде ! — Нехай уже буде , що буде , — думаю , — та вже ми побралися ! Велико тішить мене , що тепер озватись до його можна при людях , глянути на його , що вже — мій ! XL . Я зосталась при пані , як і була . Ще гірш наді мною коверзує вона , ще гірш варить з мене воду , та все промовляє : — А що ? Яково тобі у замужжі ? Покращало ? Як не заговорить чоловік , як не пожалує , то часом так прийде , що приміг би — крізь землю пішов . А зійдуся з ним — весело і любо ; усе лихо забуду . Тільки чоловік мій , куди далі , то все хмурніший ходить , аж мені серце болить … — Чи ти вже мене не любиш , Прокопе ? Він пригорне мене , та подивиться в вічі так то любо , що чую , наче в мене крила виростають . — А чогож усе смутний , Прокопе ? … От ми вже тепереньки в купці на віки . — О , моє серденько ! Тяжко було без тебе , а з тобою ще тяжче … Яково то сподіватись що годинки в Бога — догани тобі та муки ! … А боронити — не сила … Важко , Усте ! — Як небудь ізо мною біду перебудемо , Прокопе . Як на мене , то все у двійзі легше . — А може й справді так , рибонько ! Тай усміхнеться і пожалує мене . Так то вже я радію , як розговорю його , розважу ! XLI . Жили ми такеньки з бідою та з журбою до осени . Тут і счинилось … Одного дня трусили в саду яблука в коші , а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то зза тії гілки , то зза тії . Трохи вже й притомилась бабуся , — сіла відпочити . — От уже й літечко красне минулося ! — промовила , — сонечко ще світить , та вже не гріє . Сеє кажучи , роздивляється навкруги . — Устино - голубко ! Адже ото неначе дітвора зза ліси визирає ? — питає мене . Я гляну , — аж справді коло тину купка діток . — А що , дітки ? — питає бабуся . — Чого прийшли , мої соколята ? Малі мовчать , та тільки оком закидають у коші з яблуками . — Ходіть лишень ближче , хлопченята : я по яблучку вам дам ! — каже на їх бабуся . Дітвора так і сипнула в сад . Обступили стару , як горобці горобину , а стара обділя їх , а стара обділя … Загуготіло , загомоніло коло нас : звісно — діти . Коли се зненацька , як гримне пані : — А то що ? Перелякались діти . Которі в плач , а хто в ноги , — тільки залопотіло . І в мене серце заколотилось . Бабуся спокійненько відповіщає : — Се , каже , я по яблучку діткам дала .
Indietro Pagina 19 di 24 Pagina 19 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
