Salta il testo dell’articolo
— Ти дала ? Ти сміла ? — заверещить пані ; сама аж труситься . — Ти , мужичко , моє добро крадеш ! … Злодійко ! — Я — злодійка ? ! — вимовила стара … Зблідла як хустка , і очі їй засяли , і сльози покотились . — Більш красти не будеш ! — кричить пані . — Я тебе давненько пристерегаю , — аж от коли піймалась … Панські яблука роздавати ! — Не крала я зроду - віку мого , пані ! — відмовляє стара вже спокійненько , тільки голос її дзвенить . — Пан ніколи не боронив , сам дітей обділяв . Бог для всіх родить . Подивіться , чи для вашої - ж душі мало ? — Мовчи ! — писнула пані , наскакуючи . Хруснули віти . Зза зеленого листя визирає мій чоловік , та такий у його погляд страшний ! Я тільки очима його благаю . — Злодійка ! Злодійка ! — картає пані бабусю , вкогтившись їй у плече , і соває стару і штовхає . — Не по правді мене обмовляєте ! Я не злодійка , пані ! Я вік ізвікувала чесно , пані ! — Ти ще зі мною заходиш ? Та зі всього маху , як сокирою , стару по обличчю ! Захиталась стара ; я кинулась до неї ; пані — до мене … мій чоловік — до панії . — Спасибі , моя дитино , — промовляє до мене бабуся . — Не турбуйся , не гніви панії . А пані вже вчепилась у мої коси . — Годі , пані , годі ! — гримнув чоловік , схопивши її за обидві руки . — Сього вже не буде ! Годі ! Схаменувшись трохи , до Прокопа . А той своє : — Ні , годі ! А пані у гніву , у диві великому , тільки викрикує : — Що ? як ? га ? Тоді вона у крик . Назбігалися люди , дивляться . Пан , що було його духу , пригнався : — Що се ? Мій чоловік випустив тоді панію з рук . — От твої щирії душі ! — ледві промовила пані . — Дякую тобі ! … Та чогож ти мовчиш ? — скрикнула ще голосніш . — Мені мало рук не вломили , а ти мовчиш ! — Що се поробилось ? — питає пан на всі сторони у великій трівозі . Пані й почала : і обікрала її стара , і всі хотіли її душі — такого вже наковчила ! Сама і хлипає , і кричить , і клене , що вже і пан розлютувався . Як кинеться до мого чоловіка : — Розбишака ! — Не підходьте , пане , не підходьте ! — озвавсь мій понуро . — Е , бачу ! — каже пан , — тобі тут місця мало . Постій же : розшибатимешся у москалях — скільки хотя ! Пані аж верещить : — У москалі його , у москалі ! … Тепер і прийом у городі ; зараз і вези його ! — Візьміть його ! — крикне пан на людей , — звяжіть йому руки ! Прокіп не пручався , сам руки простяг … ще й всміхнувся . А Назар під той гук до мене : — Чого злякалась ? Чого плачеш ? Гірше не буде ! … От , чи буде краще , — не знаю … XLII . Повели Прокопа в хату . Сторожа стоїть коло дверей . На дворі візок запрягають . Назар запрягає коні під пана . Довго думав мій чоловік , далі каже : — Устино ! сядь коло мене ! — Що ти починив , мій голубе ? Що ти сподіяв ? — говорю йому . — А що я сподіяв ? Будеш вільна , — от що ! Будеш вільна , Устино ! — Воля , — кажу , — та без тебе ! Так мені гірко стало ! … — Воля ! — покрикне він , — воля ! … Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне . На волі я гори потоплю ! А крепаку хоть як щаститься , усе добро на лихо стане . Аж ось заторохтів на дворі візок . Повели Прокопа . Я , в чім була , схопилась до його на візок . Стара мене благословляє і його : — Нехай вам Мати Божа допомагає , діти ! — А сльози тихі так і біжать з очей ласкавих .
Indietro Pagina 20 di 24 Pagina 20 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
