Salta il testo dell’articolo
Прийду , було , її вбирати , то вже якої наруги я від неї не натерплюся ! … Заплітаю коси — не так , знов розплітую та заплітаю — знов не так ! Та цілий ранок на тому пробавить . Вона мене й щіпає , і штирхає , і гребінцем мене скородить , і шпильками коле , і водою зливає , — чого - чого не доказує над моєю головонькою бідною ! Одного разу дожидали в нас полкових з міста . Двір замели ще з вечора , у будинку прибрали як ік Великодню . Сіла панночка зачісуватись … Лишечкож моє ! Луччеб жару червоного у руку набрала , як мені довелось туманіти коло її русої коси ! … І така , і онака , і геть пріч пішла , і знов сюди поступай ; а пхати мене , і наскакувати на мене , — аж я злякалась ! Та репече , та дзякотить , та тупоче - тупоче , а далі як заплаче ! … Я в двері , а вона за мною в сад . „ Я тебе на шматки розірву , задушу тебе , гадино ! “ Оглянусь я на неї , — страшна така зробилась , що в мене й ноги захитались . Вона мене як схопить за шию обіруч ! … Руки холодні , як гадюки . Хочу скричати , — дух мені захопило ; так і рухнула коло яблуні , та вже від холодної води прокинулась . Дивлюсь , — дівчата коло мене скупчились , білі усі як крейда . Панночка на стільчику розкинулась , плаче ; а стара над моєю головою стоїть і так то вже мене лає , така вже люта , — аж їй у роті чорно ! — Що ти накоїла , ледащо ? Як ти сміла панночку гнівити ? Я тебе на Сибір зашлю ! Я тебе з світа зжену ! А панночку вмоляє : — Не плач , не плач , янгеляточко моє ; сліз твоїх вона не гідна ! Ще занедужаєш , Боже борони , чого ! Бач , рученьки холоднісінькі … Буде бо вже , буде ! На що сама берешся ? Мені внось , що тобі не вгодно . — А тобі ледащице , — знов свариться на мене , — а тобі буде ! … Тай не знаю , як ще другої біди вбігла , що мене не бито . Мабуть того , що вже дуже була я слаба , — так пані тільки ногою мене совманула , та зараз і звеліла дівчатам до хати віднести . Дівчата підняли мене й понесли , а в хаті так і впали коло мене плачучи : — Устино , серденько , оплакана годинонька твоя ! … Мати Божа ! за що се над нами таке безголовячко ? IX . Цілу весну мене теплим молоком напували , поки я трохи оченьпала . Лежу сама , — усі на панщині , — лежу та все собі думаю : — Таке молоде , а таке немилосерне , Господи ! У хаті холодок і тихо ; стіни білі й німі ; я сама з своєю душею . Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок . О півдня соняшний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу … наче мене жаром обсипле . Душно мені , дрімота , а сну немає . І так усе сама - самісінька , із своїми думками — як у світі жити ! … Рада була Боже мій , як рада , коли зашумить садок , стемніє світ і загурчить дощ об землю ! … От чую , щось затупоче … регіт і гомін … у хату до мене зграя дітей усипле . Веселі , червоні ; витають мене ; вприскають мене дощем із себе ; пнуться на вікно , нетерплячі , коли той дощ ущухне ; співають , вигукують : Зійди , зійди , сонечко , На попове полечко , На бабине зіллячко , На наше подвірячко ! …
Indietro Pagina 5 di 24 Pagina 5 di 24 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
