Salta il testo dell’articolo
Оксана . А вже ж . І знаєш , якось я не дуже боюся тоі чужини . Степан Зо мною ? Оксана ( усміхається ) . Тим певне , що з тобою . Але й так хіба ж то вже така чужа краіна ? Та - ж віра там однакова , і мову я наче трохи тямлю , як говорять . Степан Та мови вже ж навчитися не довго … Ну , ніби трохи тверда … Та дарма ! Оксаночка у мене розумниця , — всього навчиться . Оксана . Не хвали занадто , бо ще наврочиш ! ( Трохи посмутніла ) Я вже й так боюся … Степан . Чого , єдина ? Оксана . Якось так упало се щастя раптом … Я такого зроду не бачила … Всі подруги моі , ті , що побралися , багато мали і горя й клопоту перед весіллям , а я … Степан . Та ще пожди ! От може завтра твій батенько мені поріг покаже . Оксана . Ні , ні , сього не буде , я вже певна . Степан ( жартуючи ) . Здається , паночка не раді з того ? Колиб ще й гарбуза не покотили ? . . Оксана Та годі ! Що за жарти ? Степан От ніяк не догожу тобі словами ! Добре - ж , не буду говорити , коли так ! ( Без слів пригортає й милує іі . Вона спершу пручається , потім піддається його пестощам ) . Голос матері з будинку : Оксано ! Годі вже там поливати ! вже пізно ! Оксана ( кинулась ) Мати кличуть ! … ( зривається йти ) . Степан ( утримує іі . Пристрасно ) . Ще хвилинку ! . . Хвилиночку ! … Оксана . Я вийду ще до тебе , як мати ляжуть спати . Степан . Вийди , люба ! Я виглядатиму тебе до світа . Голос матері . Оксано , де ти ? Оксана . Ось я йду , матусю ! ( Ще раз на прощання обіймає Степана і йде до будинку ) . II . У Москві . Світлиця в Степановім дому прибрана по святковому . Знадвору чутно гомін дзвонів . Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по вкраінські , — мати в намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром . Оксана в кораблику , в шнурівці та в кунтуші . Мати ( сідає на ослоні , важко дишучи ) . Спочину трохи , поки йти у терем … стара … не носять ноги … Оксана ( сідає поруч ) . Ви , матусю , казали б ліжко перенести в діл , бо вам сутужно лазити на сходи . Мати . Ой ні , голубонько , нехай вже там , у теремі … Тут на Москві не звичай , щоб жінка мешкала на долі . Скажуть : Ото , стара , а звичаю не тямить ! Оксана . Ви - ж не в тутешніх звичаях зросли . Мати . То що ? Вони , Оксанко , не питають хто як там зріс … Адже ми тута зайди , — з вовками жий , по - вовчи й вий … Оксана ( зо сміхом ) . Ой лихо ! чи то б то й я по - вовчи маю вити ? Мати . А ти - б як думала ? . . Сьогодня в церкві що шепоту було навколо нас : „ Черкашенки ! хохлуши ! “ Оксана ( трохи посмутнівши ) . Та … я чула … гріха десь не бояться : в церкві Божій замість молитися , людей все гудять , а ще й виносяться так благочестям поперед нас … Мати . Так скрізь воно по світі : „ що сторона , то звичай , а що город , то й норов “ , кажуть люде . Дивно їм на наше вбрання . Тут жінки зап'яті , а ми бач не вкриваємо обличча . Оксана . Чи ми ж туркені ? Мати . Хай Господь боронить ! Воно ж пак і московки не туркені , а так чомусь ото в них повелося . Та вже ж , як ти бояриня московська , неначе б то воно тобі й годиться вбіратися по іхньому . Оксана . А ви ж ? Адже ж і ви бояринова мати .
Indietro Pagina 5 di 25 Pagina 5 di 25 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
