Passer le texte de l’article
I . Польова царівна Надворі буяла весна , і скрізь усе зазеленіло , розцвіло та засяяло під теплим сонцем . Поле лежало , як широке зелене море . Над ним синіло чисте небо без жодної хмаринки . Високо вгорі дзвенів жайворонок . Здавалося , що хтось там , під самим небом , тихо дзвонить у срібний дзвіночок . Легкий вітер біг із ниви на ниву , і жито тихо шелестіло , ніби розмовляло саме з собою . Ромодановим шляхом ішов молодий парубок , високий і чорнявий , з гострими темними очима . Звали його Чіпкою , а по - справжньому Нечипором Вареником . Жив він у селі Піски . Парубок звернув зі шляху і пішов вузькою межею до свого поля під гаєм . Жито на ньому стояло густе й високе , як щітка . Чіпка дивився на нього з радістю , бо все це виростив своїми руками . Раптом він помітив , що в житі майнула червона стрічка . Він пішов подивитися , що там таке . Під гаєм , серед квітів , сиділа молода дівчина й плела собі вінок із польових квітів . У неї були чорні брови , рум’яні щоки , біла сорочка , а на шиї червоне намисто . Чіпка аж зупинився . Він подумав , що це , мабуть , не проста дівчина , а польова царівна . — Це твоє поле ? — спитала вона , не відриваючи очей від вінка . — Моє , і хліб на ньому теж мій , — відповів Чіпка . — А я ту місцину під гаєм найдужче люблю , бо тут ростуть найкращі квіти . Чіпка не знав , що їй сказати , і тільки дивився на неї . Йому було так любо , що він забув про все на світі . — Чого ти так дивишся на мене , наче з’їсти хочеш ? — засміялася дівчина . — Бо ти дуже гарна , і я ще такої ніколи не бачив , — щиро відповів парубок . Дівчина затулила йому очі рукою , а потім почала бити його вінком по голові й сміятися . Квіти з вінка посипалися в траву . Чіпка теж сміявся й думав : нехай вона б’є його хоч цілий вік , аби тільки не проганяла . Він не витримав і поцілував її в щоку так голосно , що аж луна пішла полем . Дівчина вирвалася й ляснула його долонею . Але очі в неї так і сміялися . — Чого ти лізеш , безсоромнику , коли бачиш , що дівчина сама в полі ? — крикнула вона . — Скажи мені хоч , як тебе звати і чия ти , — попросив Чіпка . — Звати мене так , як хліб жують , а я батькова та материна , — відповіла дівчина й показала йому язика . Аж тут із - за гори хтось голосно загукав , кличучи якусь Галю . Дівчина схопилася , як сполохана перепілка . Вона швидко помчала через жито , тільки спідниця замайоріла . Чіпка вибіг на гору й побачив унизу хутір . Біля воріт стояла товста жінка й кликала дочку . Дівчина підбігла до неї , і вони разом пішли у двір , а ворота за ними зачинилися . — Ну , тепер я знаю , чия ти , Галю ! — весело сказав Чіпка й пішов додому . Відтоді поле немов зачарувало його . Він ходив туди і в будень , і в неділю , аби хоч здалека побачити Галю . А вдома мати тільки дивувалася й питала сина , чого він так унадився в те поле . Чіпка сміявся й відповідав , що там живе така гарна перепілочка , якої ніде більше нема . Хто ж такий був цей Чіпка ? Чому його очі завжди дивилися так сумно й гостро ? Щоб це зрозуміти , треба повернутися на багато років назад , коли його ще й на світі не було .
Précédent Page 1 sur 12 Page 1 sur 12 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
