Passer le texte de l’article
I . Погоріла фабрика Андрій Волик ішов повз руїни старої цукроварні . Коли він проходив біля головного будинку , зі стін із криком знялися ворони . Фабрика згоріла шість років тому , і відтоді ніхто її не лагодив : між купами битої цегли росли бур'яни , з трави стирчали гнилі дошки , а з порожніх чорних вікон наче хтось дивився на дорогу . Але Андрій бачив тут не руїни , а своє колишнє життя . Ось у траві блищить стара залізна колія , схожа на гадюку , ось із землі стирчить чавунне колесо . І він знову бачить себе біля вагонеток із цукром , серед шуму машин і людей . Тоді він заробляв тринадцять карбованців на місяць ! — То були часи , пане добродзею ! — сказав він уголос сам до себе і погладив свого білого вуса . Був сонячний ранок весняної неділі . У всіх церквах навколо дзвонили . Андрій вийшов на горб під старий берест і довго дивився , як блищить на сонці ставок , як біжить через зелену луку синя річка і як біліють на обрію далекі дзвіниці . Він радісно хитав головою , бо мав добру новину . Панський пастух Хома Гудзь шепнув йому , що скоро приїдуть багаті люди з грошима , полагодять фабрику і знову пустять машини . Хома весь вік ходить біля панських волів , але все ж він ближче до панів , ніж інші люди в селі . Тому він знає більше . Бо що тепер робити бідному чоловікові , коли заробити ніде , а своєї землі в нього зроду не було ? Ті , що мають латочку поля , крутяться на ній цілий рік , ходять чорні , як сама земля , а їдять не краще за того , хто нічого не має . Хазяї ! Андрій зневажливо сплюнув крізь зуби . Фабрика — то зовсім інша справа , бо там не страшна ні посуха , ні дощі . Робота там рівна і чиста . Прийде день платні , і ти береш свої гроші , а після роботи можна випити кухоль холодного пива . А ще він думав про свою дочку . Нехай підросте Гафійка , і тоді вона піде на фабрику . Там вона заробить більше , ніж у полі , і знайде собі доброго чоловіка , слюсаря або майстра . Нехай стара не дурить дівчині голови багатим женихом . Тепер такий світ , що хазяйський син бідну не візьме . Тим часом із церкви почали виходити люди , і Андрій побачив серед них свою жінку Маланку . Вона була мала , суха і чорна , у чистій сорочці та старенькій свитці , і йшла , як завжди , з опущеними очима . Поруч із нею йшла Гафійка , схожа на молоде деревце з панського саду . Андрій усміхнувся під вусом , бо знав , що на всьому селі немає кращої дівчини . — Га - га - га ! Ось де ти слухаєш службу Божу ! — почувся знизу грубий голос , і з - за тину виглянуло старе безвусе обличчя Хоми Гудзя . — Приходь після обіду до Менделя в корчму , бо він привіз свіже пиво , — сказав Хома . — Маю тобі дещо сказати . — А воли ? Хіба сам пан їх догляне ? — засміявся Андрій , але Хома тільки вилаявся і пішов далі . Андрій поспішав додому . Його похила хатинка стояла край села серед порожніх будинків , які колись побудувала фабрика для робітників . Тільки в ній одній ще жили люди . Біля воріт Гафійка розмовляла з високим парубком . Андрій придивився і впізнав Прокопа Кандзюбу , сина заможного господаря . « Гляди , ще засватає » , — подумав Андрій і посміхнувся .
Précédent Page 1 sur 11 Page 1 sur 11 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
