Passer le texte de l’article
На кормі сиділа з матросом Мотря Пугачиха ; зажурено перебирала руками лянтар , гралась чорною стрічкою на плечі матроса і тихо : — Ой , горе , горе ! Одна тільки я його знаю … Ти повіриш , — захоплювалась Мотря , — лежу з своїм нечесаним Антошилом , а блювать так і верне … … Фе , гидка - ж проклята душа ! . . … А лізе , розумієш ? Вищирить свої чорножовті ікла , і як гад , хіхікає і повзе . Хотіла , Яшка , вбить … Боюся , думаєш ? Нє - єт , просто не хочу . Але зараз , Яша , дав господь повстання : яка я рада , сказать не можу , — знаєш … дасть бог його обмеле … Ге , обмеле ? Яшка вульгарно обнімав за стан Мотрю і , грубо , задоволено посміхаючись , тяг : „ обмеле … всіх обмеле , понімаєш ? … “ Вискалив зуби . Ну , ходім ; ти вже дрижиш , як мачта , а ? — сказав власно , грубо , і — вщипнув за ногу . Мотря прищулилась , заглянула в вічі , обтрусила сподницю і криво , хитро посміхнулась … — І вещі заберем ? — Ясно . Спинилась над діркою корми , запитала : — Яша , а ти мене тепер хоч трохи любиш , як тоді ? — Дурна . Говорю йдем ! ат , не люблю я панькаться ! — Нє , Яшка , я нічого … Так . А рано приїдем до Черкас ? — Брось ламаться , зара … Очі заблищали в Яшки до лайки , але пробіг в них якийсь похотливий огник і він , потягаючись , весело заспівав : Харашо било — В зільоному саду … — А , Мотя ? Вона мовчки подала свою кошолку і граціозно , підбираючи тонку рябеньку сподницю , спустилась слідом за Яшкою … А слідом за ними спустилися над землею і сині вечірні тіні ; колеса ляпали в такт вітру — „ загомоніли бої запеклії , загомоніли бої запеклії “ , а береги — сміялися … Повірите , сміялися ? ! НА БУРЯКИ . ( Згадка з дитячих літ ) . Літо . Починає благословитись на світ . Мати рве на городі росисту цибулю , меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби - рукава … Ранішній солодкий сон : страшенно хочеться спати , аж пахне , і сниться : біліє полями туман , а росою — молоко , холодне і смачне - смачне , перекликаються півні … Слухаю : щось легенько гладить голівку , плаче … Прокидаюсь . — Це я , моя дитино ! Вставай , пора : Шаповал пробіг недавно до зборні , збираються … Розкрила свитку , глянула на порепані ноги сина : — О , діти , діти ! На буряки , пузатим служить , весь вік поневірятись по наймах … За що ? Де - ж тоді бог ? Ні , далі цього не буде , люди … — Нічого , сину , я не плачу , сами сльози ллються . — Снилось молоко ? Ех , горе наше … Вмиваюсь холодною водою на ґанку ; коло вікна шелестить листя явора , а підняті нерви дратує туман з росою і … Сердито , мовчки гострю сапу ; мати молиться до кривавої сонячної смуги на вікні , журливо поглядає на мою маленьку , жваву постать , кривиться , і сльози , як золото , котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку … — Сьогодня , мамо , треба купить тому рябому „ собаці “ півпляшки — не дає гонить два рядки , треба підмазать … — Ой , нещастя , де - ж того четвертака взять ? — На бур - р - я - ки ! Дівчата , молодиці ! . . Загавкали собаки і вулицею пробіг , як козак , чорний , загорілий прикажчик і знов кутком покотилось : — На бур - я - ки ! Хапаю мовчки торбу й сапу — до панської економії ! Оглянувся : шелестить явір , лащиться Лиско , а над ярками зайнялася , горить червоним полум'ям смуга неба … — Сімнадцять копійок день … маленький брат … мати … Ех ! — вітром врізався в росисті стежки , далі тихо , таємниче : ― Боже , коли - б гонить сьогодня два рядки ! Яке це щастя : два рядки — синя сорочка , хліб … — А як - же пани ? Росистий ранок заплакав дзвониками і шляхом до пристани фаєтон — блись , блись колесами — аж смішно стало ! — Купаються в добрі чужому … Ми робимо . Ну - да , так : пан наш ворог ! Засміялись дзвоники шляхом аж на вигоні і тільки чути голосну пісню полотниць та иноді хапливе : „ рушай ! “ Все змішується — пісок холодний під ногами , пісня …
Précédent Page 25 sur 86 Page 25 sur 86 Suivant 