Salta il testo dell’articolo
Дела давно минувших дней . Преданья старины глубокой … А . С . ПУШКИН . I . Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині ! Правда , і Стрий і Опір однаково миють її рінисті , зелені узбережжя , луги її однаково покриваються весною травами та цвітами , і в її лазуровім , чистім повітрі однаково плавле та колесує орел - беркут , як і перед давніми віками . Але все інше якже змінилося ! І ліси , і села , і люди ! Що давно ліси густі , непрохідні закривали майже ввесь її простір , окрім високих полонин , сходили в долину аж над самі ріки , — тепер вони , мов сніг на сонці , стопилися , зрідли , змаліли , декуди пощезали , лишаючи по собі лисі облази ; інде знов із них остоялися лише пообсмалювані пеньки , а між ними де - де несміло виростає нужденна смеречина або ще нужденніший ялівець . Що давно тихо тут було , не чути ніякого голосу , крім вівчарської трембіти десь на далекій полонині , або рику дикого тура чи оленя в гущавинах , — тепер на полонині гейкають воларі , а в ярах і дебрах галюкають рубачі , трачі й ґонтарі , ненастанно , мов невмирущий черв , підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір , — столітні ялиці та смереки , і або спускаючи їх , потятих , на великі ботюки , долі потоками до нових парових тартаків , або таки на місці ріжучи на дошки та на ґонти . Але найбільше змінилися люди . Зверха глянувши , то немов би змоглася між ними „ культура “ , але на ділі виходить , що змоглося тільки їх число . Сіл і присілків більше , хат по селах більше , але зате по хатах убожество більше і нужда більша . Народ нужденний , прибитий , понурий , супроти чужих несмілий і недотепний . Кожний дбає тільки про себе , не розуміючи того , що таким робом роздроблюються їх сили , ослаблюється громада . Не так тут колись було ! Хоч менше народу , та зате що за народ ! Що за життя кипіло в тих горах , серед тих непрохідних борів у стіп могутнього Зелеменя ! Лиха доля довгі віки знущалася над тим народом . Тяжкі удари підкопали його добробут , нужда зламала його свобідну , здорову вдачу , і нині тільки неясні , давні спомини нагадують правнукам щасливіше життя предків . І коли часом стара бабуся , сидячи в запічку та прядучи грубу вовну , почне розповідати дрібним унукам про давню давнину , про напади монголів - песиголовців і про тухольського ватажка Беркута , — діти слухають тривожно , в їх сивих оченятах блискотять сльози . А коли скінчиться дивовижна повість , то малі й старі , зітхаючи , шепчуть : „ Ах , яка ж то красна байка ! “ — Так , так , — говорить бабуся , похитуючи головою , — так , так , дітоньки ! Для нас то байка , а колись то правда була ! — А не знати , чи вернуться ще коли такі часи , — закидає дехто старший . — Говорять старі люди , що ще колись вернуться , але , мабуть , аж перед кінцем світу . Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині ! Казкою видається повість про давні часи і давніх людей . Вірити не хотять нинішні люди , що виросли в нужді й притиску , в тисячолітніх путах і залежностях . Але нехай собі ! Думка поета летить у ті давні часи , оживляє давніх людей , а в кого серце чисте і щиро - людське чуття , той і в них побачить своїх братів , живих людей , а в життю їх , хоч і як неподібнім до нашого , догляне не одно таке , що може бути пожадане і для наших „ культурних “ часів .
Indietro Pagina 1 di 100 Pagina 1 di 100 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
