Salta il testo dell’articolo
Максим бачив тепер , що його надії розбиті , що боярин надто високо міряє , надто гордо дивиться на нього . Хоч і як тяжко приходилось йому , але ніщо було робити . — Боярине , боярине , — сказав він сумним , теплим голосом , — занадто ти високо піднявся на крилах гордости , але уважай ! Доля звичайно тих найвище підносить , кого думає найнижче зіпхнути . Не гордуй бідними , не гордуй низькими , не гордуй робучими , боярине , бо хто ще знає , до котрої хто криниці прийде воду пити ! — Ти ще смієш мені давати науки , гаде ? — скрикнув розлючений Тугар Вовк , і очі його заблищали безумним гнівом . — Геть мені з очей , а то , Богом кленусь , не буду ні на що зважати , а просаджу тебе оцим ножем , як просадив нині рано ведмедя ! — Не гнівайся , боярине , за слова дурного хлопця , — відповів усе спокійний Максим . — Прощай ! Прощай і ти , моя зоре , що блиснула мені так чудово на одну днину , а тепер мусиш на віки для мене померкнути ! Прощай і будь щаслива ! — Ні , годі мовчати , — сказала нараз Мирослава , рішуче обертаючись , — я не померкну для тебе , молодче , я буду твоя . Тугар Вовк , мов остовпілий , дививсь на свою доньку і вже аж тепер не знав , що йому робити . — Доню , а це що ти кажеш ! — скрикнув він . — Те , що чуєш , таточку . Віддай мене за Максима ! Я піду за нього . — Дурна дівчино , це не може бути ! — Спробуй , а побачиш , що може . — Ти в гарячці говориш , доню , ти перелякалася дикого звіря , ти недужа ! . . — Ні , таточку , я здорова і скажу тобі ще раз , і кленусь перед онтим ясним сонцем , що цей молодець мусить бути моїм ! Сонце , будь свідком ! І вона взяла Максима за руку і гаряче прилипла устами до його уст . Тугар Вовк не міг отямитися , не міг здобутися на один рух , на одно слово . — А тепер , молодче , йди домів і не лякайся нічого . Мирослава присягла , що буде твоєю , і Мирослава зуміє додержати присяги . А ми , таточку , спішімо до дому ! Онде в долині наш двір , а ось і наші гості надходять . І сказавши це , дивна дівчина взяла безтямного з диву батька за руку і пішла з ним долі горою . А Максим довго ще стояв на місці , очарований , щасливий . Вкінці прочунявся і , впавши лицем на землю , помолився заходовому сонцю , так , як молилися його діди й прадіди , як моливсь потай і його батько . Потім устав і тихою ходою пішов до дому . III . За селом Тухлею , зараз же близь водопаду , стояла насеред поля величезна липа . Ніхто не затямив , коли її засаджено і коли вона розрослася така здорова та конариста . Тухля була оселя не дуже давня , і деревина , що росла на тухольській долині , була геть - геть молодша від тої липи ; тим то й не диво , що тухольський народ уважав її найдавнішим свідком давнини і оточував великою пошаною .
Indietro Pagina 20 di 100 Pagina 20 di 100 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
