Salta il testo dell’articolo
ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків . Двадцятою і останньою була Анничка . Не знати , — чи то вічний шум Черемоша і скарги гірських потоків , що сповняли самотню хату на високій кичері , чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину , тільки Іван все плакав , кричав по ночах , погано ріс і дивився на неню таким глибоким , старече розумним зором , що мати в тривозі одвертала од нього очі . Не раз вона з ляком думала навіть , що то не од неї дитина . Не « сокотилася » баба при злогах , не обкурила десь хати , не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бішеня . Туго росла дитина , а все ж підростала і не стямилась навіть , як довелося шить їй штани . Але так само була чудна . Дивиться перед себе , а бачить якесь далеке і невідоме нікому , або без причини кричить . Гачі на йому спадають , а воно стоїть серед хати , заплющило очі , роззявило рота і верещить . Тоді мати виймала люльку з зубів і , замахнувшись на нього , люто гукала : — Ігі на тебе ! Ти обмініннику ! Щез би у озеро та в тріски ! І він щезав . Котивсь зеленими царинками , маленький і білий , наче банька кульбаби , безстрашно забирався у темний ліс , де гаджуги кивали над ним галузками , як ведмідь лабами . Звідси дивився на гори , близькі й далекі верхи , що голубіли на небі , на смерекові чорні ліси з їх синім диханням , на ясну зелень царинок , що мов дзеркала блищали в рамах дерев . Під ним , в долині , кипів холодний Черемош . По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі . Було так тихо і сумно , чорні смереки безперестанку спускали сум свій в Черемош , а він ніс його долом й оповідав . — Іва ! . . мо - ой ! — гукали на Івана од хати , але він того не слухав , збирав малини , пукав з листочків , робив свистілку , або пищав у травинку , намагаючись вдавати голоси птахів та всі ті згуки , що чув у лісі . Ледве помітний в лісовім зелі , збирав квітки і косичив ними свою кресаню ( бриль ) , а утомившись , лягав десь під сіном , що сохло на остревах , і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки . Коли Іванові минуло сім літ , він вже дивився на світ інакше . Він знав вже багато . Умів знаходити помічне зілля — одален , матриган і підойму , розумів , про що канькає каня , з чого повстала зозуля — і коли оповідав про все те вдома , мати непевно позирала на нього : може воно до нього говорить ? Знав , що на світі панує нечиста сила , що а ́ рідник ( злий дух ) править усім ; що в лісах повно лісовиків , які пасуть там свою маржи ́ нку ; оленів , зайців і серн ; що там блукає веселий Чугайстир , який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки ; що живе в лісі голос сокири . Вище , по безводних далеких недеях нявки розводять свої безконечні танки , а по скелях ховається щезник . Міг би розказати і про русалок , що гарної днини виходять з води на берег , щоб співати пісень , вигадувати байки й молитви , про потопельників , які по заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці . Всякі злі духи заповнюють скелі , ліси , провалля , хати й загороди та чигають на хрестянина або на маржину , щоб зробити їм шкоду .
Indietro Pagina 1 di 32 Pagina 1 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
