Salta il testo dell’articolo
Палагна чекала в хаті . Вогонь в печі лежав втомившись , тихо дрімаючи жаром , страви спочивали на сіні , різдвяна мирність спливала з темних кутків , голод тягнув до їжі , але вони ще не сміли сісти за стіл . Палагна поглядала на чоловіка — і в згоді вони разом згинали коліна , благаючи Бога , щоб припустив до вечері ті душі , що їх ніхто не знає , що про ́ падом пропадають , бутинами побиті , дорогами покалічені , водами потоплені . Ніхто за них не згадає ані встаючи , ані лягаючи , ніхто не згадає дорогою йдучи , а вони , бідні душі , гірко пробувають у пеклі , чекаючи Вечора Святого … І коли так молились , Іван був певний , що за плечима у нього плаче , схилившись , Марічка , а душі нагло померлих невидимо сідають на лави . — Продуй перше , ніж маєш сісти ! — вимагала від Івана Палагна . Але він знав і без неї . Старанно продмухував місце на лаві , щоб не привалить яку душу , і засідав до вечері … На Маланки до маржини у загороду приходив сам Бог . На високому небі ясно горіли зорі , люто тріщав мороз , а сивий Бог ішов босоніж по пухкому снігу і тихо одхиляв двері кошари . Прокинувшись вночі , Іван наслухав і , здавалося , чув , як лагідний голос питає маржинку : — « Ци ти , худібко , наїжена , напоєна добре ? Ци сокотить тебе ґазда ? » — Радісно блеяли вівці , веселим риком обзивались корови — ґазда доглядає їх добре , сумлінно , поїть , годує і навіть нині вичесав шерсть . Тепер Пан - Біг напевно обдарує його новим приплодом . І Бог давав приплід . Овечки мирно котились , чинили ягнички , корови щасливо уположались . Палагна вічно заклопотана була своїм ворожінням . Палила поміж маржиною ватру , аби вона була світуча , красна , як Боже світло , аби до неї не мав приступу злий . Вона робила , що тільки знала , аби худоба була така тиха , як корінь в землі , така манниста , як у потоці вода . Вона так ніжно промовляла до неї : — Ти меш годувати мене і мого ґазду , а я тебе буду шанувати , щоб ти легко спала , шобис рідко рикала , щоби тебе чередінниця не пізнала , де ти ночувала , де ти стояла , щоби тебе хто не урік … Так йшло життя , худоб'яче й людське , що зливались докупи , як два джерельця у горах в один потік . * * * Завтра велике свято . Теплий Юрій одбира од холодного Дмитра ключі світові , щоб править землею . Повні води , на яких плава земля , піднесуть її вище до сонця , Юрій закосичить ліси і царинки , вівця ме обростати у вовну , як літом земля травою , а сінокоси спічнуть од худібки , заростаючи ве ́ лико зелом . Завтра — весна , день радости й сонця , а вже сьогодні гори цвітуть вогнями і синій дим загортає смереки прозорим серпанком . А коли сонце знизилось , одцвіли ватри і дими одлетіли у небо , радісним риком обізвалась худоба , перегнана через жар , аби була остра у літі , як тота ватра , аби множилась так , як намноживсь од вогню попіл . Пізно обляглись перед Юрієм люди , хоч рано мали вставати .
Indietro Pagina 20 di 32 Pagina 20 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
