Salta il testo dell’articolo
Сонце сховалось за гори , в тихих вечірніх тінях закурились гуцульські хати . Синій дим вився крізь шпари дахівок , густо окутував хати , що розцвітались на зелені гір , як великі блакитні квітки . Тусок обіймав серце Івана , душа банувала за чимсь кращим , хоч невідомим , тяглася в інші , кращі світи , де можна б спочити . А коли надійшла ніч , і чорні гори блимнули світом самотніх осель , як потвори злим оком , Іван почув , що сили ворожі сильніші за нього , що він вже поліг у боротьбі . * * * Іван прокинувсь . — Вставай , — будила його Марічка . — Вставай і ходім . Він глянув на неї і ані трошки не здивувався . Добре , що Марічка нарешті прийшла . Підвівся і вийшов з нею . Вони мовчки здіймалися вгору і хоч була вже ніч , Іван виразно бачив при світлі зірок її обличчя . Перелізли вориннє , що одділяло царинку од лісу , і вступили у густу заросль смеречок . — Чогось так змарнів ? Ци ти недужий ? — обізвалась Марічка . — За тобов , душко Марічко … за тобов банував … — Не питав , куди йдуть . Йому було так добре з нею . — Ци пам'ятаєш , серце Іванку , як ми сходились тут , у сему лісі : ти мені йграв , а я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі ? — Ой , пам'ятаю , Марічко , й повік не забуду … Він бачив перед собою Марічку , але йому дивно , бо він разом з тим знає , що то не Марічка , а нявка . Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед , щоб не побачить криваву діру ззаду у неї , де видно серце , утробу і все , як се у нявки буває . На вузьких стежках він тулився до Марічки , аби йти рядом , аби не лишитися ззаду , і чув тепло її тіла . — Давно я мала тебе спитати : за що ти вдарив мене в лице ? Тоді , пам'ятаєш , як билась стариня наша , а я тремтіла під возом , бачучи кров … — Ти побігла потому , я кинув твої уплітки в воду , а ти дала мені цукерок ? . . — Я тебе покохала одразу … Вони все заглублялися в ліс . Чорні смереки добродушно простягали над ними свої мохнаті лаби , наче благословляли , скрізь панувала строга , в собі замкнута тиша і тільки в долинах розбивалася шумом піниста сваволя потоків . — Раз я хотіла тебе налякати й сховалась . Запорпалась в мох , зарилась у папороть і лежала тихенько . Ти кликав , шукав , мало не плакав . А я лежала й дусила в собі сміх . А коли врешті знайшов , що ти зробив зо мною ? — Ха - ха ! — Ігій ! . . Безвстиднику єден … Мило надула губи і так лукаво поглядала на нього . — Ха - ха ! — сміявся Іван . — Ха - ха ! — сміялись обоє , притулившись до себе . Вона нагадала йому всі їхні дитячі забави , холодні купелі у потоках , жарти і співанки , страхи і втіхи , гарячі обійми і муку розлуки . Всі ті милі дрібнички , які гріли їм серце . — Чому так довго не вертав з полонини , Іванку ? Шо там робивесь ?
Indietro Pagina 26 di 32 Pagina 26 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
