Salta il testo dell’articolo
Вже третю добу сіє на полонині дрібний мачкатий дощик . Закурились верхи , закуталось небо , і в сірій мряці пропали гори . Вівці ледве ходили , важкі , повні водою як губка , одежа на вівчарах стала холодна й цупка . Тільки й спочинку було , що під дашком у струнці під час доїння . Іван сидить , опершись плечима в дошку , а ногами стискає дійницю . Біля нього — чорний пелехатий козар , що за кожним словом клене , а там ще вівчарі . Нетерплячі дробєта , яким прибува молоко , пруться з загороди у струнку , щоб їх швидше здоїли . Алеж бо почекайте , сараки , бо так не йде … Лиш по одній … — Рист ! — сердито кидає ззаду гонінник в овечий лемент та хлюска мокрим прутом . — Рист ! рист ! . . — підбадьорюють вівчарі та одхиляють коліна од дірки , кудою скаче у струнку вівця . — А ! бодай бис … — клене козар і не кінчає : а ну скажеш в таку годину ! Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе задом понад широку дійницю . Покірно стоїть вівця , невигідно розчепіривши ноги , така дурна , і слуха , як дзюрить з неї молоко у дійницю . — Рист ! — хльоска ззаду гонінник . — Рист ! рист ! — покликують і собі вівчарі . Здоєні вівці , немов стуманілі , падають в загороді на камінь , кладуть голову на лапки і кривлять голі , старечі губи . Рист ! рист ! . . Іванові руки безперестанку мнуть тепле овече вим'я , одтягають дійки , а по руках в нього тече молоко , що пахне лоєм і підіймає з дійниці масну солодку пару . Рист ! рист ! Вскакують вівці , як очманілі , розчепірюють над дійницями ноги і десять вівчарських рук мнуть тепле вим'я . Жалібно плаче мокра отара по сей і той бік струнки , падають в загороду знесилені вівці , а густе молоко дзвінко дзюрить в дійницю та затікає теплим струмочком аж за рукав . Рист ! рист ! . . Козар сміється очима до своїх кіз . Вони не те , що овечки , в них гостре серце . Не падають трупом , як плохі вівці , а твердо стоять на тоненьких ногах . Цікаво підняли ріжки і дивляться в мряку , наче крізь неї щось бачать і так бадьоро трясуться у них тоненькі борідки … * * * Опустіли кошари . Тиша і пустка . Може там десь , в глибоких долинах , звідки гори починають рости , і лунають сміх людський та голоси , але у се віриться мало . Тут , в полонині , де небо накриває безлюдні простори , що живуть в самотині тільки для себе , вікує тиша . Лиш в стаї тріщить невгасимий вогонь і все висилає синій дим свій на мандри . Здоєне молоко важко спочиває в дерев'яній посуді , над ним схилився ватаг . Він вже його заправив . З подри де сохнуть великі круглі боханці будзу , повіває на ватага вітер , але не може прогнати з стаї запаху вугля , сиру і овечої вовни . Бо тим самим пахне і ватаг . Нові бербениці й барильця німують в кутку , хоч тільки запукай до них — і обізветься голос , що там жиє . Холодна жентиця світить з коновки зеленим оком . Ватаг сидить серед свого начиння , як батько серед дітей . Все воно — чорні лавки і стіни , ватра і дим , будз , бербениці й жентиця — все воно близьке і рідне , на всьому спочила його тепла рука . Молоко уже гусне , але ще йому не пора . Тоді ватаг вийма зза череса цілий жмуток дерев'яних колодок і починає читати . Там закарбовано все , в тій дерев'яній книзі , хто скільки має овець і що кому належить . Турбота зсува йому брови , а він уперто читає . « Мосійчук має штирнадцять дробєт , а му належить » … За стінкою стаї спузар виводить :
Indietro Pagina 12 di 32 Pagina 12 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
