Salta il testo dell’articolo
Питається у баранця Круторіжка вівця , Ци ти вробиш , баранчику , Зеленого сінця ? — Розспівався ! — сердиться ватаг і наново перелічує карби . Не знаєш ти , круторіжко , Яка буде зима , Ци ти вийдеш , ци не вийдеш З полонинки жива … докінчує спузар у сінях і входить в стаю . Закопчений , чорний , згинається над вогнем , і білі зуби блищать у нього . Вогонь потріскує стиха . Молоко в путині жовкне і гусне . Ватаг схилився над ним скуплений , навіть суворий . Розщібає поволі рукава і по сам лікоть занурює в нього свої голі , зарослі волоссям руки . І так застигає над молоком … Тепер має бути тихо у стаї , двері замкнені , і навіть спузар не сміє кинуть оком на молоко , поки там твориться щось , поки ватаг чаклує . Все наче застигло в німому чеканні , бербениці затаїли у собі голос , притаїлись будзи на полицях , поснули сном чорним стіни і лави , вогонь ледве диха , і навіть дим соромливо тікає в вікно . Тільки по легкому рухові жил на ватагових руках помітно , що на споді в посуді одбувається щось . Руки оживають потроху , то підіймаються вище , то опускаються нижче , закруглюють лікті , щось плещуть , бгають та гладять там в середині , і раптом з дна посуди , спід молока , підіймається кругле , сирове тіло , що якимсь чудом родилось . Воно росте , обертає плескаті боки , купається в білій купелі , само біле і ніжне , і коли ватаг його виймає , зелені родові води дзвінко стікають в посуду … Ватаг легко зітхнув . Тепер і спузар може вже глянуть . Славний родився будз , ватагові на втіху і на пожиток людям … Одчиняються двері нарозтіж , вітер дме з подри , ватра з радости лиже чорний котел , в якому сироватка гуля коломийки , і серед диму й вогню блищать в спузаря зуби … А коли сонце заходить , ватаг виносить з стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори , що день скінчився миром , що будз йому вдався , кулеша готова і струнки чекають на нове молоко … * * * За своє літування у полонині зазнав Іван не мало пригод . Раз він побачив дивну картину . Мав уже гнати вівці до стаї , коли ненароком озирнувся на близький верх . Мряка знизилась і укутала ліс , а він став легкий і сивий , як привид . Тільки полянка зеленіла під ним та чорніла одинока смерека . І ось та смерека закурилась і почала рости . Росте та й росте — і ось виступив з неї якийсь чоловік . Став на полянці , білий , високий , і гукнув назад себе у ліс . І зараз вийшли з лісу олені , один за другим , а що вийде новий , то роги у нього все кращі та веселіші . Гуртом вибігли серни , потремтіли на тоненьких ногах та й почали щипати траву . А що розсипляться серни , то ведмідь їх заверне , отак як вівці вівчарка . А той білий пасе — ще й погейкує на худібку . Тут раптом звіявся вітер , а те стадо як пи ́ рсне , так і пропало . Отак якби хухнув на скло , воно запітніє , а потому щезне усе , наче нічого не було . Він показував іншим , але ті дивувалися : — « Де ? Сама лиш мряка » . За два тижні « великий » — так вівчарі пошепки називали ведмедя — зарізав ще п'ять корів .
Indietro Pagina 13 di 32 Pagina 13 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
