Salta il testo dell’articolo
Так літував Іван у полонині , аж поки вона не спустіла . Стекла маржинка назад в долини , розібрана хазяями , одтрембітали своє трембіти , лежать стоптані трави , а вітер осінній заводить над ними , як над мерцем . Лишились тільки ватаг зі спузарем . Вони мусять чекати , аж згасне вогонь , той вогонь полонинський , що сам народився , неначе Бог , сам має й заснути . А коли і їх вже не стало , на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й по загородах , чи не лишилось чого для неї . * * * Надаремне Іван поспішав з полонини : він не застав Марічки живою . За день перед сим , коли брела Черемош , взяла її вода . Несподівано заскочила повінь , люті габи збили Марічку з ніг , кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину . Марічку несла ріка , а люди дивились , як крутять нею габи , чули крики й благання і не могли врятувати . Іван не вірив . Се , певно , штуки Гутенюків . Дізнались про їхнє кохання й сховали Марічку . А коли зо всіх боків чув лиш те саме , рішив шукати тіла . Мусило ж прибити десь до кашіци , десь люди мали його спіймати . Пішов вздовж річки , повний пекучого гніву і злоби до її вічного шуму , до киплячої люті . В одному селі знайшов таки тіло . Його вже витягли на зарінок , але він не пізнав в ньому Марічки . Се не Марічка була , а якийсь мокрий лантух , синя кривава маса , стерта річним камінням , як у млині … Великий жаль вхопив Івана за серце . Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж : — « На , жери і мене ! » — Але потому щемлячий тусок погнав його в гори , далі од річки . Затуляв вуха , щоб не чути зрадливого шуму , що прийняв в себе останнє дихання його Марічки . Блукав по лісі , поміж камінням , в заломах , як ведмідь , що зализує рани , і навіть голод не міг прогнати його в село . Знаходив ожини , гогози , пив воду з потоків і тим живився . Потому щез . Люди гадали , що він загинув з великого жалю , а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть , які розійшлися по горах . Шість літ не було чутки про нього , на сьомий раптом з'явився . Худий , зчорнілий , багато старший од своїх літ , але спокійний . Оповідав , що пастушив на Угорському боці . Ще з рік так походив , а відтак оженився . Треба ж було ґаздувати . Коли замовкли стріли пістолів і одспівали весілля , а жінка пригнала до загороди вівці й корови , Іван був задоволений навіть . Його Палагна була з багацького роду , фудульна здорова дівка , з грубим голосом і воластою шиєю . Правда , вона любила пишне лудінє , і не мало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди , але то байка ! Поглядаючи на овечки , що блеяли в загородах , на свій писаний ботей , на корови , що дзвонили та рули по випасах в лісі , — він , не журився .
Indietro Pagina 17 di 32 Pagina 17 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
