Salta il testo dell’articolo
Я ( РОМАНТИКА ) „ Цвітові яблуні “ З далекого туману , з тихих озір загірної комуни шелестить шелест : то йде Марія . Я виходжу на безгранні поля , проходжу перевали і там , де жевріють кургани , похиляюсь на самотну пустельну скелю . Я дивлюся в даль . — Тоді дума за думою , як амазонянки , джиґітують навколо мене . Тоді все пропадає … Таємні вершники летять , ритмічно похитуючись , до отрогів , і гасне день ; біжить у могилах дорога , а за нею — мовчазний степ … Я одкидаю вії і згадую : … воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії , що стоїть на гранях невідомих віків . Моя мати — наївність , тиха жура і добрість безмежна . ( Це я добре пам'ятаю ! ) . І мій неможливий біль , і моя незносна мука тепліють у лямпаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом . Мати каже , „ що я ( її м'ятежний син ) зовсім замучив себе … “ Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди … За вікном ішли росяні ранки і падали перломутри . Проходили неможливі дні . В далі з темного лісу брели подорожники й біля синьої криниці , де розлетілись дороги , де розбійний хрест , зупинялись . То — молоде загір'я . — Але минають ночі , шелестять вечори біля топіль , тополі відходять у шосейну безвість , а за ними — літа , роки і моя буйна юність . Тоді дні перед грозою . Там , за отрогами сизого бору , спалахують блискавиці і накипають , і піняться гори . Важкий душний грім ніяк не прорветься з Індії , із сходу . І томиться природа в передгроззі . А в тім , за хмарним накипом чути й инший гул — … глуха канонада . Насуваються дві грози . — Тривога ! — Мати каже , що вона поливала сьогодні м'яту , і м'ята вмирає в тузі . Мати каже : „ Надходить гроза ! “ І я бачу : в її очах стоять дві хрустальні росинки . I Атака за атакою . Шалено напирають ворожі полки . Тоді наша кавалерія з флангу , і йдуть фаланги інсургентів у контр - атаку , а гроза росте , і мої мислі — до неможливости натягнутий дріт . День і ніч я пропадаю в „ чека “ . Помешкання наше — фантастичний палац : це будинок розстріляного шляхтича . Химерні порт'єри , древні візерунки , портрети княжої фамілії . Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету . Десь апарат військового телефону тягне свою печальну тривожну мелодію , що нагадує дальній вокзальний ріжок . На розкішній канапі сидить , підклавши під себе ноги , озброєний татарин і монотонно наспівує азіятське : „ ала - ла - ла “ . Я дивлюсь на портрети : князь хмурить брови , княгиня — надменна зневага , княжата — в темряві столітніх дубів . І в цій надзвичайній суворості я відчуваю весь древній світ , всю безсилу грандіозність і красу третьої молодости минулих шляхетних літ . Це чіткий перломутер на бенкеті дикої голодної країни . І я , зовсім чужа людина , бандит — за одною термінологією , інсургент — за другою , я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву . І це зрозуміло : — я — чекіст , але я і людина . Темної ночи , коли за вікном проходять міські вечори ( маєток злетів на гору й царить над містом ) , коли сині димки здіймаються над цегельнею й обивателі , як миші , — за підворотні , у канареєчний замок , темної ночи в мойому надзвичайному кабінеті збираються мої товариші . Це новий синедріон , це чорний трибунал комуни . Тоді з кожного закутка дивиться справжня й воістину жахна смерть . Обиватель : — Тут засідає садизм !
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
