Salta il testo dell’articolo
Я : — Ах , як я втомився , мамо ! Вона підводить мене до свічі й дивиться на моє зморене обличчя . Потім становиться біля тусклої лямпади й зажурено дивиться на образ Марії . — Я знаю : моя мати і завтра піде в манастир : їй незносні наші тривоги й хиже навколо . Але тут же , дійшовши до ліжка , здригнув : — Хиже навколо ? Хіба мати сміє думати так ? Так думають тільки версальці ! І тоді , збентежений , запевняю себе , що це неправда , що ніякої матери нема переді мною , що це не більше , як фантом . — Фантом ? — знову здригнув я . Ні , саме це — неправда ! Тут , в тихій кімнаті , моя мати не фантом , а частина мого власного злочинного „ я “ , якому я даю волю . Тут , в глухому закутку , на краю города , я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі . І тоді в твариннім екстазі я заплющую очі , і , як самець на провесні , захлинаюсь і шепочу : — Кому потрібно знати деталі моїх переживань ? Я справжній комунар . Хто посміє сказати инакше ? Невже я не маю права відпочити одну хвилину ? Тускло горить лямпада перед образом Марії . Перед лямпадою , як різьблення , стоїть моя зажурна мати . Але я вже нічого не думаю . Мою голову гладить тихий голубий сон . II … Наші назад : з позиції на позицію : на фронті — паніка , в тилу — паніка . Мій батальйон напоготові . За два дні я й сам кинусь у гарматний гул . Мій батальйон на підбір : це юні фанатики комуни . Але зараз я не менше потрібний тут . Я знаю , що таке тил , коли ворог під стінами города . Ці мутні чутки ширяться з кожним днем і , як змії , розповзлись по вулицях . Ці чутки мутять уже гарнізонні роти . Мені доносять : — Ідуть глухі нарікання . — Може спалахнути бунт . Так ! Так ! Я знаю : може спалахнути бунт , і мої вірні агенти ширяють по заулках , і вже нікуди вміщати цей винний і майже невинний обивательський хлам . … А канонада все ближче й ближче . Частіш гонці з фронту . Хмарами збирається пил і стоїть над городом , прикриваючи мутне огняне сонце . Зрідка палахкотять блискавиці . Тягнуться обози , кричать тривожно паровики , проносяться кавалеристи . Тільки біля чорного трибуналу комуни стоїть гнітюча мовчазність . Так : будуть сотні розстрілів , і я остаточно збиваюся з ніг ! Так : вже чують версальці , як у гулкій і мертвій тиші княжого маєтку над городом спалахують чіткі й короткі постріли ; версальці знають : — штаб Духоніна ! … А ранки цвітуть перломутром і падають вранішні зорі в туман дальнього бору . … А глуха канонада росте . Росте передгроззя : скоро буде гроза . … Я входжу в княжий маєток . Доктор Тагабат і вартовий п'ють вино . Андрюша похмурий сидить у кутку . Потім Андрюша підходить до мене й наївно печально каже : — Слухай , друже ! Отпусти мене ! Я : — Куди ? Андрюша : — На фронт . Я більше не можу тут . Ага ! Він більше не може ! І в мені раптом спалахнула злість . Нарешті прорвалось . Я довго стримував себе . — Він хоче на фронт ? Він хоче подалі від цього чорного брудного діла ? Він хоче витерти руки й бути невинним , як голуб ? Він мені віддає „ своє право “ купатися в калюжах крови ? Тоді я кричу : — Ви забуваєтесь ! Чуєте ? . . Коли ви ще раз скажете про це , я вас негайно розстріляю . Доктор Тагабат динамічно : — Так його ! так його ! — і покотив регіт по пустельних лабіринтах княжих кімнат . — Так його ! так його ! Андрюша знітився , зблід і вийшов із кабінету . Доктор сказав : — Точка ! Я відпочину ! Працюй ще ти ! Я : — Хто на черзі ? — Діло № 282 .
Indietro Pagina 4 di 9 Pagina 4 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
