Salta il testo dell’articolo
Але мені треба спішити ! За моєю спиною група черниць ! Нуда , мені треба спішити : в підвалі битком набито . Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне : — роз - стрі - лять ! . . але я повертаюсь і бачу — прямо переді мною стоїть моя мати , моя печальна мати , з очима Марії . Я в тривозі метнувся в бік : що це — галюцинація ? Я в тривозі метнувся в бік і скрикнув : — Ти ? І чую з натовпу женщин зажурне : — Сину ! мій м'ятежний сину ! Я почуваю , що от - от упаду . Мені дурно , я схопився рукою за крісло й похилився . Але в той же момент регіт грохотом покотився , бухнувся об стелю й пропав . То доктор Тагабат : — „ Мамо “ ? ! Ах ти , чортова кукло ! Сісі захотів ? „ Мамо “ ? ! . Я вмить опам'ятався й схопився рукою за мавзер . — Чорт ! — і кинувся на доктора . Але той холодно подивився на мене й сказав : — Ну , ну , тихше , зраднику комуни ! Зумій розправитись і з „ мамою “ ( він підкреслив „ з мамою “ ) , як умів розправлятися з иншими . І мовчки одійшов . … Я остовпів . Блідий , майже мертвий , стояв я перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима , як зацькований вовк . ( Це я бачив у гігантське трюмо , що висіло напроти ) . Так ! — схопили нарешті й другий кінець моєї душі ! Вже не піду я на край города злочинно ховати себе . І тепер я маю одно тільки право : — нікому , ніколи й нічого не говорити , як розкололось моє власне „ я “ . І я голови не загубив . Мислі різали мій мозок . Що я мушу робити ? Невже я , салдат революції , схиблю в цей відповідальний момент ? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну ? … Я здавив щелепи , похмуро подивився на матір і сказав різко : — Всіх у підвал . Я зараз буду тут . Але не встиг я цього промовити , як знову кабінет задрижав од реготу . Тоді я повернувся до доктора й кинув чітко : — Докторе Тагабат ! Ви , очевидно , забули , з ким маєте діло ? Чи не хочете й ви в штаб Духоніна … з цією сволоччю ! — я махнув рукою в той бік , де стояла моя мати , і мовчки вийшов із кабінету . … Я за собою нічого не почув . … Від маєтку я пішов , мов п'яний , в нікуди по сутінках передгрозового душного вечора . Канонада росла . Знову спалахували димки над дальньою цегельнею . За курганом грохотали панцерники : то йшла між ними рішуча дуель . Ворожі полки яро насідали на інсургентів . Пахло розстрілами . Я йшов у нікуди . Повз мене проходили обози , пролітали кавалеристи , грохотали по мостовій тачанки . Город стояв у пилу , і вечір не розрядив заряду передгроззя . Я йшов у нікуди . Без мисли , з тупою пустотою , з важкою вагою на своїх погорблених плечах . Я йшов у нікуди . III … Так , це були неможливі хвилини . Це була мука . — Але я вже знав , як я зроблю . Я знав і тоді , коли покинув маєток . Инакше я не вийшов би так швидко з кабінету . … Нуда , я мушу бути послідовним ! … І цілу ніч я розбирав діла . Тоді на протязі кількох темних годин періодично спалахували короткі й чіткі постріли : — я , главковерх чорного трибуналу комуни , виконував свої обов'язки перед революцією . … І хіба то моя вина , що образ моєї матери не покидав мене в цю ніч ні на хвилину ? Хіба то моя вина ? … В обід прийшов Андрюша й кинув похмуро : — Слухай ! Дозволь її випустити !
Indietro Pagina 6 di 9 Pagina 6 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
