Salta il testo dell’articolo
САНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ I … Вікно було чорне , як атрамент , але по темних садках уже брів тихий провінціяльний світанок . „ Ну , пора “ — подумала я й вийшла з кімнати . Біля ґанку стояла підвода , і ледве чутно іржав кінь . Мама плакала й казала , що я зовсім неможливо поводжуся з нею . Ну , навіщо , мовляв , їхати кудись у невідомий край ? Ну , навіщо ? Мама прожила свій вік у чотирьох стінах нашого біленького домика , і для неї все , що простягалось далі Загадайського мосту , все було темною й страшною загадкою . Я поцілувала маму й сказала їй , що я все - таки не можу зоставатися дома . Невже вона не уявляє собі , як мене тягне в даль ? Невже вона бачить тут самодурство . Пам'ятаю , я схопила її в обійми й майже простогнала : — Моя ти милуська ! Милу - усько ! Мама перелякано подивилася на мене і ахнула . Тоді я зареготала й ще раз поцілувала її . Потім узяла букет квітів із нашої малесенької оранжереї й сіла на підводу . Золотий півник злетів на флюгер і голосно закукурікав . Провінціяльний домик , ґанок і мама з тоскою подивилися на мене . Я сказала їхати . Потім упала на свіже пахуче сіно і вже сказала сама собі : „ Навіки “ . Я прикусила губу й так боляче , що аж сльози покотилися мені по щоці . Але хіба можна було відмовитися від цієї поїздки ? Пам'ятаю дитинство , його передчуття й неясну тривогу . Коли мені було щось біля шести років , я сама тягла маму до церкви , щоб стати десь у темному закутку й прислухатися до таємного шамотіння . Бабуся розповідала мені про катакомби , і здавалось , що я стою в катакомбах . Я любила ходити й на луки , любила запах осоки й це зелене море трав , що хлюпотіло за рікою , я безумно любила вечерові кучугури і червінькову шелюгу , і димки над нашою оселею . Але я ненавиділа наших провінціяльних людей , таких темних і диких , як дичавина тамерланівщини , і завжди тоскувала за тим незнаним , що загубилося десь у далеких краях . Колись небіжчик - брат ( він був страшенний мрійник , і він загинув на барикадах ) , колись він патетично декламував мені : — Б'янко , я вже , мабуть , не повернусь додому , і багато нас , очевидно , не повернуться . Але йдемо ми з такою радістю , ніби чекає нас не смерть , а якесь надзвичайне безсмертя . Потім він говорив мені про світові пожари , про невідомий фантастичний край . Я довго слухала його , і перед моїми очима виростало химерне коло , і я вже бачила внутрішніми очима нових людей якоїсь ідеальної країни . Пам'ятаю , я випрямилась на ввесь свій дитячий зріст ( я й справді тоді була ще дитиною ) і сказала надхненно : — Клянусь тобі , брате ! Більше нічого не сказала , бо знала , що далі не треба говорити , і він зрозумів мене . Але потім раптом побачила ( тоді вже брата давно не було ) , що прийшла якась нова дичавина , і над нашою провінцією зашуміла модернізована тайга азіятщини , і тільки зрідка проривалися молоді вітерці . Тоді почала вірити , що десь живуть инші люди , і мене неможливо потягло до них . Очевидно , і це зміцнювало моє бажання полетіти кудись , до того ж і журавлі принесли мені сімнадцяту весну . Я виходила вночі в садок і вже не могла спокійно слухати їхнього крику . Ця весна так затривожила мене , ніби я була перелітною птицею й мусила летіти кудись за моря .
Indietro Pagina 1 di 33 Pagina 1 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
