Salta il testo dell’articolo
Кілька хвилин надзвичайного внутрішнього напруження розірвались у напівістеричному реготі . Я реготала якось зовсім не до речи ( очевидно , хміль заохочував ) , але Чаргар і натяку не подавав , що він може мене вважати за дурочку . Потім художник іще раз уважно подивився на мене й сказав : — Я , знаєте , і не припускав , щоб у нашому городі були такі прекрасні женщини . — Хіба ? — спитала я й знову спалахнула , бо це була найвища похвала моєму тілу . Потім я нічого иншого не придумала , як сказати той же комплімент і Чаргарові . Він усміхнувся й говорив , що йому страшенно подобається моя простота й непримушеність . Мовляв , у наш брехливий вік це велика рідкість і , коли хочете , навіть моветон . Був він стрункий , із добре виголеним смуглявим обличчям , у простій толстовці й без усяких претенсій на якусь оригінальність . Але він увесь час якось розгублено дивився . Тоді почало вечоріти , і , коли звечоріло , на вуличному екрані застрочила вечірня газета . Небо посиніло . Діловод хропів . Я покликала візницю , записала його номер , сказала номер кватири Кука , — і візниця повіз діловода додому . Все це я робила , не оглядаючись . Але серце мені так хутко билось , що я певна була — художник стоїть десь іззаду й чекає мене . Я не помилилась : він стояв . Тоді підійшла до нього ( так підійшла до нього , ніби ми були давно знайомі ) , і він мені запропонував руку . Я взяла , і ми пішли по алеї . Чаргар поцікавився , хто я ? Сказала . Потім ми вийшли з садка й пішли по вулиці Повстання . Дійшли Раднаркому й зупинились . На чатах біля дверей стояв червоноармієць у буденівці . Він стояв , як різьблення , і Чаргар сказав : — Вам він нічого не нагадує ? Я сказала , що нагадує . Тоді Чаргар чомусь усміхнувся . Я спитала „ чому “ , він нічого не відповів і раптом подав мені руку . Ми попрощались . Я пішла в одну сторону , він — у протилежну . Додому я прийшла з таким почуттям , що з ним я йшла в дитинстві з великодної „ заутрені “ . Світ мені став таким милим і рожевим , що я готова була вибігти на вулицю і обіймати й цілувати першого зустрілого . — Мій милий , хороший ! — кричала вся моя істота . — Саме тебе й бракувало мені . Заснула я тоді тільки перед світанком : цілу ніч думала про те , де знову зустріну Чаргара . III Зустріч і знайомство наше було зовсім випадковим , і мені вже спадало на думку , що більше такого випадку не трапиться . Не трапиться саме тому , що художник уже , мабуть , і забув про мене . Хіба мало , думала я , зустрічав Чаргар на своєму шляху подібних мені жінок ? Колись я вийшла з установи й кілька годин блукала по городу . Блукала якось без ціли , а підійшла все ж таки до того місця , де ми розлучились із Чаргаром . Я зупинилась . Праворуч мене стояла темна будівля синагоги , і над нею прорізав розірвані хмари ріжок молодика . Під ногами мені грали фіолетові тротуарні реклами . Раптом мене хтось узяв ззаду за руку . Я повернулась і побачила сірооку журналістку . — Добрий вечір , — сказала вона . — Нарешті я побачила тебе на вулиці . Я гадала , що ти взагалі нікуди не ходиш . — Даремно , — сказала я . — Я майже кожного вечора буваю в міських садах . — Скажіть , будь ласка ! А я й не знала ! Потім вона говорила мені , що „ в тихому болоті чорти водяться “ , що … і т . д .
Indietro Pagina 7 di 33 Pagina 7 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
