Salta il testo dell’articolo
— Николайку , та не йди бо ! Та заки ти обернешси , то пороги в хаті поскривлюютси , то вугли погниют . Мене не застанеш уже і , відай , сам не прийдеш . Ймила сина за ноги . — Воліла би - х ті на лаву лагодити ! Пішли . Хто стояв коло воріт , то йшов рекрута відводити . Переходили ліс . Листя устелило дорогу . Позагиналося у мідяні човенця , аби з водою осінньою поплисти у ту дорогу за рекрутом . Ліс переймав голос мамин , ніс його у поле , клав на межі , аби знало , що , як весна утвориться , то Николай на нім вже не буде орати . За лісом стали в полі . Рекрут взяв ся прощати з селом : — Бувайте здорові , і свої , і чужі . Як чим докорив - єм , то забудьте , але благословіт у далеку дорогу . Всі поскидали капелюхи . — Повертайси здоровий назад та не забавлєйси . Син з татом сіли на фіру . Мама ймилася руками за колесо . — Синку , озми мене з собов . А ні , то буду полем бічи направці та й тебе здогоню . — Люди добрі , озміт - ко жінку , бо руки собі поломит . Люди силоміць відтягли від воза і держали . Фіра рушила . — Йди здоров , Николаю ! — кричала громада . Тої ночі сиділа на подвір'ю стара мама та захриплим голосом заводила : — Відки тебе візирати , де тебе шукати ? ! Доньки , як зазулі , до неї говорили . Над ними розстелилося осіннє склепіння небесне . Звізди мерехтіли , як золоті чічки , на гладкім , залізнім тоці . ЛАН Довгий такий та широкий дуже , що оком зіздріти не мож . Пливе у вітрі , в сонці потопає . Людські ниви заливає . Як широкий довгий невід . Виловить нивки , як дрібоньку рибу . Отой лан . Зісхле бадилля бараболі шелестить на нім . Під корчем мала дитина . І хліб іще і огірок та й мищина . Чорний сверщок дотулився ніжки та й утік . Зелений коваль держиться по ́ далеки . Мідяна жужелиця борзенько оббігає дитину . А воно плаче за шелестом бадилля . Та й звернулося і впало . Впало ротом до корча . Б'є ніжками , дуже пручається і поволеньки синіє . А посеред розкопаних корчів спить мама . Як рана , ноги , бо покалічені , посічені , поорані . Прив'язана чорним волоссям до чорної землі , як камінь . Сонце радо би цілу міць свою на її лиці покласти . Не може її піднести та й за хмару заходить . Чорний во ́ рон знявся , облітає , облітає та й кранче . Врешті зірвалася . Наслухає , наслухає . — Ото я ! Коло роботи спати ! Взяла рискаль і копає , раз - попри - раз корчі розриває . — Добре , шо спит . Така мука , така мука єму та й мині з ним . А заробити траба , бо взимі ніхто не даст . Нагнулася та й копає , борзо , хутко . А той корч обминає . Стільки спокою , доки спить … ВОНА — ЗЕМЛЯ Присвячую пам'яті мого батька То як Семен із заходом сонця вернув додому , то застав на своїм подвір'ю п'ять кованих возів , набитих всіляким добром , ще й колиска наверху була . Коні коло возів добрі . А на приспі сиділи старі й молоді , самі незнайомі . То Семен , старий і босий , з черевиками через плечі , сказав : — Слава Йсу Христу , люде добрі ! Відки ви і як вас маю звати ? — Ми буковинскі , война вігнала нас з дому ; я є Данило , а це коло мене моя жінка Марія , стара вже ; а це мої дві невістці з дітьми , та донька , також з дітьми ; та хочемо у вас переночувати , як приймете .
Indietro Pagina 28 di 54 Pagina 28 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
