Salta il testo dell’articolo
Йому стало лекше і він заговорив скоро . — Скажу панам , шо не було ніякої ради ; ані їсти шо , ані в хаті затопити , ані віпрати , ані голову змити , ані ніц ! Я си кари приймаю , бо - м завинив , та й на шибиницу ! Коло нього стояла Гандзуня і говорила так само скоро : — Дєдику , не топіт мене , не топіт , не топіт ! — Та , як си просиш , то не буду , але тобі би ліпше , а мині однако паци ́ ти , ци за одну , ци за дві . Будеш бідити змалку , а потім підеш у мамки ́ жидам та й знов меш бідити . Як собі хочеш . — Не топіт мене , не топіт ! … — Ні , ні , не буду , але Доци вже ліпше буде , як тобі . То вертайси до села , а я йду мелдуватиси . Аді , оцев стежечков йди , гет , гет , аж угору , а там прийдеш до першої хати та й увійди та й кажи , шо так і так , дєдя хотіли мене утопити , але я си віпросила та й прийшла , аби - сте мене переночували . А завтра кажи : може би ви мене де наймили до дитини бавити . Гай , іди , бо то нічь . І Гандзуня пішла . — Гандзю , Гандзю , а на ́ тобі бучок , бо як ті пес надибає , та й роздере , а з бучком май безпешнійше . Гандзя взяла бучок і пішла лугами . Гриць закочував штани , аби перейти річку , бо туда була дорога до міста . Вступив уже у воду по кістки , та й задеревів . — Мнєоца і сина і світого духа амінь . Очинаш іжи - єс на ́ - небесі і на земли … Вернувся і пішов до моста . КАМІННИЙ ХРЕСТ Старшому моєму другові Кирилові Гаморакові присвячую I Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі ґаздою , відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем . Коня запрягав у підруку , сам себе в борозну ; на коня мав ремінну шлию і нашильник , а на себе Іван накладав малу мотузяну шлию . Нашильника не потребував , бо лівою рукою спирав може ліпше , як нашильником . То як тягнули снопи з поля або гній у поле , то однако і на коні і на Івані жили виступали , однако їм обом під гору посторонки моцувалися , як струни , і однако згори волочилися по землі . До гори ліз кінь , як по леду , а Івана , як коли би хто буком по чолі тріснув , така велика жила напухала йому на чолі . З гори кінь виглядав , якби Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину , а ліва рука Івана обвивалася сіттю синіх жил , як ланцюгом із синьої сталі . Нераз ранком , іще перед сходом сонця , їхав Іван у поле пільною доріжкою . Шлиї не мав на собі , лишень ішов із правого боку і тримав дишель , якби під пахою . І кінь і Іван держалися крепко , бо оба відпочали через ніч . То як їм лучалося сходити з горба , то бігли . Бігли вдолину і лишали за собою сліди коліс , копит і широчезних п'ят Іванових . Придорожнє зілля і бадилля гойдалося , вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди . Але часом серед найбільшого розгону , на самій середині гори , Іван починав налягати на ногу і спирав коня . Сідав коло дороги , брав ногу в руки і слинив , аби найти те місце , де будяк забився .
Indietro Pagina 2 di 54 Pagina 2 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
