Salta il testo dell’articolo
— Мой , як - єс ґазда , то фурни тото катранє з себе , бо ті віполичкую як курву ! Але Іван не дивився в той бік . Ймив стару за шию і пустився з нею в танець . — Польки мині грай , по - панцки , мам гроші ! Люди задеревіли , а Іван термосив жінкою , якби не мав уже гадки пустити її живу з рук . Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати . На подвір'ю Іван танцював дальше якоїсь польки , а Іваниха обчепилася руками порога і приповідала : — Ото - сми ті віходила , ото - сми ті вігризла оцими ногами ! І все рукою показувала в повітрю , як глибоко вона той поріг виходила . VII Плоти попри дороги тріщали і падали — всі люди випроваджували Івана . Він йшов зі старою , згорблений , в цайґовім сивім одінню і щохвилини танцював польки . Аж як усі зупинилися перед хрестом , що Іван його поклав на горбі , то він трохи прочунявся і показував старій хрест . — Видиш , стара , наш хрестик ? Там є вібито і твоє намено . Не біси , є і моє і твоє … СИНЯ КНИЖЕЧКА Дунечці Отой Антін , що онде п'яний викрикує на толоці , був все якийсь нещасливий . Все йшло йому з рук , а ніщо в руки . Купить корову , та й здохне , купить свиню , та й решетину дістане . За кождий раз отак . Але як умерла йому жінка , а за нею і два хлопці , та й Антін як не той став . Пив , а пив , а пив ; пропив букату поля , пропив город , а тепер хату продав . Продав хату , взяв собі від війта синю книжку службову та й має йти десь найматися , служби собі шукати . Сидить отам п'яний та й рахує , аби село чуло , кому продав поле , кому город , а кому хату . — Продав та й а ́ вус ! Не моє та й решта ! Не мо - о - є ! Ей , коби дід мій та підвівси із гроба ! Моспане , штири воли , як слимузи , дваціть штири морґи поля , хати ́ на ціле село ! Все мав . А онука , аді ! Показував селові синю книжечку . — Ой , п'ю та ще буду . За своє п'ю , ніхто до того рихту не має . А він мині каже : мой , ґрунт прісцєв - єс ! Печєтку прибиває та й картає ! Е , я ще не таких вітів видів . — Аби тобі так умирати легко , як мині гезди легко . — Йду я з хати , гет цалком вже віхожу , та й поцулував сми поріг та й іду . Не моє та й решта ! Бий , як пса , від чужої хати ! Можна — проши . Було моє , а тепер чуже . Віхожу надвір , а ліс шумит , словами говорит : верниси , Антоне , до хати , верниси , мой ! Антін б'ється обидвома кулаками в груди , аж гомін селом іде . — Знаєте , туск такий прішов , шо раз туск ! Вхожу назад до хати . Посидів , посидів , та й віхожу — не моє , шо маю казати , коли не моє … — Аби так моїм ворогам конати , як мині було із свої хати віступати ! — Віхожу я надвір та й ні таки обмарило . Дзелений мох на хаті , траба би єї пошивати . Камінь - вода , — не я тебе буду , небого , пошивати . Камінь , — аби камінь , тай розпук би си із жєлю ! Антін по цім слові гатить руками у землю , як у камінь .
Indietro Pagina 9 di 54 Pagina 9 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
