Salta il testo dell’articolo
До решти обезсилений приляг до землі і лежав довго мовчки , а потім лагідно розказував : — Послідний раз прийшов Андрій ; він був у мене вчений . „ Тату , каже , тепер ідемо воювати за Україну “ . — „ За яку Україну “ ? — А він підоймив шаблев груду землі та й каже : „ Оце Україна , а тут — і справив шаблев у груди — отут її кров , землю нашу ідем від ворога відбирати . Дайте мені , каже , білу сорочку , дайте чистої води , аби - м обмивси та й бувайте здорові ! “ — Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила . „ Сину , кажу , та є ще в мене менший від тебе Іван , бери і єго на це діло ; він дужий , най вас обох закопаю у цу нашу землю , аби воріг з цего коріня її не віторгав у свій бік “ . — „ Добре , каже , тату , підемо оба “ . — Та як це стара вчула , то я зараз видів , шо смерть обвиласи коло неї білим рантухом . Я подавси до порога , бо - м чув , шо її очи віпали і покотилиси , як мертве камінє по земли . Так мені здавалоси , але світло на її чолі вже погасло … — А рано вони оба виходили , а стара сперласи на ворота та не говорила , але так здалека дивиласи , як з неба . А як я їх скидав на колії , то - м казав : „ Андрію , Іване , взад не йдіт , за мене памнєтайте , бо я сам , ваша мама на воротях умерла … “ До самого вечора Максим водив коні по ниві та не кричав уже , геть замовк . Діти , що вівці гнали , люди , що плугами попри нього дзвонили , з ляку не поздоровляли його . Замазаний грязюкою , обдертий , кривий , він неначе западався в землю . ﹡ Пізнім вечером , як Максим пообходив корови та коні та подоїв вівці , увійшов до хати . — Ти , небого , гет затихла , замертвіла , якби в тебе хто ніж упхав , не годна - с слова сказати … Та я в тобі ще розгрібу трохи вогню … Він зварив кулешу , убрав білу сорочку , повечеряв і затих . Потім прикляк до землі і молився : — А ти , Мати Божа , будь мойов ґаздинев ; ти з своїм Сином посередині , а коло тебе Андрій та Іван по боках … Ти дала сина одного , а я двох . МАРІЯ Присвячую пам'яті Івана Франка Марія сиділа на приспі й шептала . — Бодай дівки ніколи на світ не родилиси ; як суки валєютси , одні закопані в землю , а другі по шинках з козаками . І нашо воно родитси на світ божий ? І дурне і пусте , ще й з вінком на голові . Вона саме закопала свої дві донці в потайничок у льоху , як у селі зчинили крик , що йдуть вже свіжі козаки . Чого тоті козаки хочуть , чого шукають ? Її стодоли пусті , комора без дверей , порожня , хата гола , а замки від скринь ржавіють попід ноги . Не хотіла на них у хаті ждати . Облупана , обдерта тота її хата . Сиділа на приспі і нагадувала все минуле . Сперла голову до стіни , сиве волосся вилискувало до сонця , як чепець із блискучого плуга ; чорні очі відсували чоло вгору . Воно морщилося , тікало під залізний чепець від тих великих , нещасних очей , які шукали на дні душі скарбів її цілого життя . Далеко під горами ревіли гармати , палали села , а чорний дим розтягався змієм по синьому небі і шукав щілин в блакиті , щоби десь там обмитися від крови і спузи .
Indietro Pagina 13 di 54 Pagina 13 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
