Salta il testo dell’articolo
XV Євгеній був оптиміст , « невлічимий оптиміст » , як називали його товариші . Все , що трафлялося йому в життю , він витолковував собі на добро . Його опікунові при смерті вкрадено всі гроші , що мали в спадку лишитися Євгенію . « Що ж , — потішав себе парубок , що був тоді на другім році прав і нараз опинився без ніякого удержання , — видно , що доля хоче мене загартувати , хоче виробити мої духові сили . Значить , я їй , мабуть , на щось добре придався » . Умерла панночка , котру він якийсь час любив . « Жаль , жаль , — мовив Євгеній , — але видно , не була мені суджена , а може , ми були б нещасливі обоє » . І як у всьому вмів Євгеній віднайти добру сторону , так і сим разом , стративши слід незвісної панночки , що запалила його серце , він помалу вспокоївся , перестав шукати її по вулицях і здався на долю , що сама — він вірив сьому — наведе його на найліпшу стежку . Так минув літній семестр . Він виїхав зі Львова на село , також на лекцію , а восени вернув . Він наняв собі маленьке кавалерське помешкання , дешеве , з вікном на подвір'я , на другім поверсі , невигідне ще й тим , що на першім поверсі була школа гри на фортеп'яні ; значить , удень міг там витримати тілько чоловік з дуже грубими нервами або глухий . Євгенію було байдуже ; він удень дуже рідко бував у себе в хаті ; університет і лекції заповнювали його день , а тілько ніччю він працював для себе , вчився до екзаменів , а ніччю на першім поверсі було тихо . Так він прожив спокійно з місяць . Аж одного дня він якось лишився дома — чи нездужав , чи свято якесь було . Страшенне брязкання на чотирьох фортеп'янах розбило його нерви так , що він не міг витримати і вибіг із свого покою о дванадцятій у полуднє , думаючи йти на обід . Переходячи першим поверхом , він побачив , що двері школи відчинилися , і зсередини вийшли чотири панночки з нотами під пахами : се були учениці , що по скінченню лекції йшли до домів . Євгеній відразу зупинився як вритий : одна з тих учениць була та сама панночка , що торік на балу і на вулиці зробила на нього таке сильне вражіння . Тепер вражіння було ще сильніше . Панночка була вся в чорному і , вийшовши з комнати , заслонила своє лице довгим , чорним , густим вельоном , — очевидно , носила по кімось жалобу . Євгеній тілько на хвилю заздрів незакрите її лице , і йому здалося , мовби блиснуло сонце і освітило його . Він стояв мов остовпілий , забувши , де він і що з ним діється . Панночки пройшли поуз нього на ганок , а ганком на сходи , щоб вийти на вулицю ; Євгеній не зібрався духом навіть настілько , щоб поклонитися панночці в жалобі , коли проходила попри нього . Здавалось , що й вона не гляділа на нього , не пізнала його ; йшла рівно , плавно , поважно .
Indietro Pagina 41 di 188 Pagina 41 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
