Salta il testo dell’articolo
II Поки Стальський бігав та балакав з кельнером , потім із старшим кельнером , далі з самим шефом реставрації , др . Рафалович стояв на вузенькій веранді перед реставрацією , відділеній від вулиці залізними штахетами і обставленій великими олеандрами в дерев'яних шапликах . На веранді стояло кілька дерев'яних столиків , круглих і обтягнених цератою , так що здалека могли виглядати як мармурові . Веранда виходила на південь і пеклася на сонці , то при столиках не було нікого , та й із нутра реставрації не чути було такого шуму , який свідчив би про велику купу гостей . Місто жило ще переважно патріархальним життям ; найбільша часть людей із тих , що могли позволити собі на порядний обід , столувалися дома , в сім'ях . До того ж се було літо , пора вакацій ; заможніші , що бували тут звичайними гістьми , повибиралися на село , на купелі або й так у гори , і в реставрації було досить пусто . Та д - ру Рафаловичу байдуже було до сього . Походжаючи по веранді , поки там для нього готовили окремий покій і поки Стальський третій раз розповідав , якого - то незвичайного гостя має реставрація і як близько він з ним знайомий , меценас силкувався відсвіжити в своїй пам'яті образ сього свойого колишнього вчителя . Правда , його незвичайна пам'ять допомогла йому по кількох хвилинах напруженого шукання віднайти його назву , розпізнати фізіономію Стальського , хоча від часу , як вони видалися , минуло звиш двадцять і п'ять літ . Але Рафалович чув , що за тим першим образом у його тямці тягнеться ще щось , якесь неясне , але болюче , неприємне чуття , і тілько ненастанне балакання Стальського не дає тим споминам виплисти наверх і дійти до повної свідомості . Та тепер , коли Стальський віддалився на хвилю , Рафалович напружив ще раз свою пам'ять , і давні спомини звільна почали виринати в душі . Ах , так ! Стальський був поганим інструктором . Рафалович , малий , слабовитий хлопчина , дуже боявся його , вусатого і зовсім дорослого парубка . І мав причину боятися . Знаючи , що хлопчина сирота і має тілько опікуна , сільського священика , Стальський держав хлопчика остро , не стілько вчив , скілько бив , штуркав і всякими способами карав його . Облесний супротив його опікуна , він був брутальний супроти нього , ніколи не заговорив щиро , а все або з гнівом або з кпинами . Рафалович ще й тепер аж стрепенувся , мов від наглого подуву холодного вітру , коли пригадав собі той настрій вічного страху , суму і отупіння , в якім находилася його дитяча душа цілого півтора року , поки Стальський був його інструктором . Йому живо стала в пам'яті та дика , безтямна радість , з якою він повітав відомість про те , що його інструктора відібрали до війська і що він уже не буде під ним . І ще одно пригадалося д - ру Рафаловичу , одна дрібниця , що не мала зв'язку з його шкільною наукою , але характеризувала Стальського , найсильніше вбилася в його дитячу пам'ять і довгі літа мулила його , мучила і боліла , мов тернина , вбита в живе м'ясо . Факт був такий . Стальський жив на одній кватирі з малим Рафаловичем . Опікун привозив малому харчі з села і одного разу перед святами привіз добрий шмат ковбаси також для Стальського .
Indietro Pagina 3 di 188 Pagina 3 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
