Salta il testo dell’articolo
Євгеній , сказавши по правді , також не мав причини жалуватися на Барана ; він дбав про порядок у домі , держав чистоту , був усе на місці , коли його треба було післати за чим , і , що найважніше , був мовчазливий . Дуже рідко з його уст чути було яке слово . Ходив мов у глибокій задумі . І всі довкола , знаючи його хоробливий стан , не займали його і старалися говорити з ним лагідно — і якнайменше . На його дивацтва , такі , як оце ходження на варті , не звертали уваги . Всі знали , що на нього « нападає часом » , але знали також , що про се найліпше не згадувати йому . Тепер , видно , на нього напав привид , що він мусить відбувати варту . « Що ж , нешкідливий привид » , — подумав собі Євгеній . Йому прийшли на гадку слова Вагманової , що вона радо відправила би Барана , але Вагман уперся при тім , щоб держати його . Що воно значиться ? Чи він має в тім якийсь свій рахунок , чи держить його з доброго серця ? Адже справді , неабияке положення Баранове ! Хорий чоловік , що « на нього нападає » , значить , хорий на таку слабість , якої всі бояться , а на яку ліку нема , до того відомий як убійця своєї жінки , — ну , коли б тепер Вагман відправив його , то що його жде ? Ніхто його не прийме , нікуди йому діватися , хіба перевісити торбу через плечі та йти на випроси . Ні , видно , Вагман не такий злий чоловік , бо й вирахунку з Бараном не має , мабуть , ніякого . Держить його , дає хату , ще й платить дещо , а що Баран заробить від партій , то окремо — і жиє бідний чоловік . Ідучи на обід , Євгеній побачив Барана на подвір'ю , як порався щось коло криниці . Він поздоровив його . Баран уклонився йому , не мовлячи нічого , але Євгеній замітив , що перший раз від часу їх знайомства Баран впер у нього свої блискучі очі , дивився на нього довго і вперто , не змигаючи . В тих очах , так здавалося Євгенію , було щось мов важкий сум , змішаний з якоюсь болючою цікавістю . Здавалось , що він хотів щось промовити , запитати про щось у Євгенія , і молодий адвокат , мов прикований тим поглядом , зупинився , ждав . Але Баран по хвилі спустив очі і занявся своїм ділом , не мовлячи нічого — і Євгеній пішов своєю дорогою . XX Вечором тої самої неділі Євгеній сидів у своїм покою , занятий вироблюванням якогось рекурсу , коли нараз застукано до дверей , і ввійшов Стальський . Після тої пам'ятної стрічі , коли Стальський ночував у нього , Євгеній рідко здибався з ним , не заходив у розмову і оказувався супроти нього холодним і байдужним . Він почув , що його стара антипатія до сього чоловіка збільшилася , і не завдавав собі праці скривати се . Але Стальський , мов і не завважував нічого , кланявся Євгенію низенько , стрічав і прощав його облесливим усміхом і навіть — що всім було дивно — позаочі відзивався про нього з великими похвалами . А се була майже нечувана річ , аби Стальський похвалив кого позаочі . — Добрий вечір пану меценасові ! — мовив він , втикаючи насамперед свою голову до покою . — Можна ввійти ? — Прошу ! Добрий вечір ! — мовив Євгеній не дуже - то приязно , не встаючи з місця . — Дуже перепрошаю , що перериваю пану меценасові роботу . Надіюсь , вона не дуже приємна ? Євгеній усміхнувся . — Е , якби - то ми лиш приємної роботи шукали , то різні меценаси і офіціали могли б і з голоду померти .
Indietro Pagina 55 di 188 Pagina 55 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
