Salta il testo dell’articolo
— Га , коли така ваша воля , то нехай і так , хоча , признаюся , як кавалер , я не чую себе покликаним до інтервенції в таких делікатних подружніх ділах . — Але ж то не буде ніяка інтервенція . Звичайний візит . Ви вдаєте , що не знаєте нічогісінько , а ми обоє балакаємо собі , забавляємо гостя , — і при тій нагоді наші диференції вирівнюються . Тихо , мирно , незамітно . — Дай Боже ! Ну , а коли ж би ви думали се зробити ? — Сьогодні . Зараз . Усе вже готове . Що треба — накуплено , фіакер чекає на вулиці . Прошу перебратися — і їдемо ! — Га , коли так , то служу . Євгеній перебрався в візитовий стрій , вони оба зі Стальським сіли на фіакра і поїхали . Їхали досить довго , бо Стальський жив на одній із найдовших вулиць , досить далеко на передмістю . Коли доїхали , Стальський задзвонив у хвіртці . Вийшла служниця . Він велів їй забрати з фіакра пакунки , а сам з Євгенієм пішов на ганок . У покою , що виходив до ганку , крізь скляні двері видно було світло . Се був салон . Так само світилося в однім боковім покою направо . Стальський видобув ключ , відімкнув двері , і вони ввійшли . Стук їх кроків і гомін розмови залунав у тихім домі . По хвилі вітворилися бокові двері , і в них появилася висока постать у чорній сукні . — Се моя жінка . Пан доктор Євгеній Рафалович . Євгеній зирнув і остовпів . Се була Регіна . XXI Крізь спущену стору невеличкої спальні продирається вже червоняве поранкове світло , а Євгеній спить іще . Його лице тоне в півсумерку . Десь - колись він порушиться , мов відганяючи від себе докучливу муху , потім перевернеться на другий бік , проговорить щось крізь сон , швидко і уривчасто , а там вирветься з його грудей важке стогнання . Видко , що його мучать неспокійні сни , ті сни , що налягають на стурбовану душу найрадше ранком і в ярких фантастичних картинах , алегоричним стилем малюють їй її власну турботу . Йому сниться широчезна площа — не то пасовисько , не то колюча стерня . Свіжої зелені , цвітів , дерев ані сліду . Довкола сіро , буро , непривітно , безлюдно . Він іде й іде якоюсь безконечною стежкою , перескакує через якісь рівчаки , спотикається на якісь груди , стрягне в якихось мокравинах і йде , йде Бог зна куди і за чим . Він утомлений , знесилений , пригноблений сею величезною пустинею , але проте , не перестаючи , йде , йде , йде чимраз далі . Глухо . Ні голосу пташини , ні шуму вітру , ні цвіркоту сверщка , навіть стук його кроків проковтує глуха пустиня . В безшелесній тиші він суне наперед як дух , тілько втома і невимовна вагота пригадує йому , що він чоловік з тіла і кості . Та ось поперек його дороги простягається чорна стрічка , закривлена по обох краях обрія , мов велике , плазом покладене S . Ся стрічка грубшає в міру того , як він наближається до неї , з одного краю набирає сріблястого блиску , мигоче і грається проти сонця , робиться в однім місці ширшою , в другім вужчою . Рівночасно до Євгенієвого слуху долітає якийсь глухий шум , його лице обдає якийсь вогкий , холодний подих . Він пізнає : се велика ріка перерізала йому дорогу . Здалека він видить тілько її супротилежний беріг — стрімкий , високий , мов викроєний у чорній скалі ; тілько де - де внизу просвічує до сонця водяне плесо .
Indietro Pagina 57 di 188 Pagina 57 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
