Salta il testo dell’articolo
У нього кипіло в нутрі . Він шпурнув геть від себе книжку законів , яку держав у руці . Груди дихали важко від зворушення і болю , дух захапувало , і він зупинився біля вікна . Зразу не бачив нічого : розбурхане чуття заслонювало все перед ним . Але потім його зір прояснів , і він побачив , що просто перед ним , у пустім міськім саду на звісній затіненій лавочці сиділа чорна дама з лицем , зверненим до його вікна . Регіна ? Він у першій хвилі здивувався , побачивши її . Чого вона ? Пощо ? Свіжий удар , нанесений йому маршалком , хоч , бачилось , у першій хвилі не болів , показався глибшим , більше болючим , ніж він думав зразу . Сей удар зранив не його особисте почуття , не ту переболілу і потроха загоєну рану , з якою він носився цілих десять літ , але молоде , свіже і сильне деревце його громадської діяльності , його святу віру в народ , в непропащу моральну силу рідної нації , в її кращу будущину . Тілько помалу , ходячи по покою , він починав відчувати всю жорстокість і болючість сього удару , і в його голові почали клубитися погані думки , почали вириватися з уст прокляття . Побачивши в тій хвилі чорну даму на лавочці в саду , він зразу дивився на неї з якимсь зачудуванням , мов на щось незнайоме , що завадою стає йому в дорозі . Недавня хвиля , коли він над долею сеї жінки пролив невисохлу ще річку сліз — як же ж далека була вона тепер від нього ! Що вона йому ? Примха , слабість волі , сентиментальний порив , соромний серед тих обставин , у яких він жиє тепер ! І чим вона була для нього в життю ? Нічим , дрібненьким епізодом , що заважить хіба за пилину супроти тої широкої , поважної праці , якій він хоче — повинен — мусить віддати своє життя . Тепер якоюсь примхою долі їх стежки ще раз зустрілися — і що ж з того ? « Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються ! Таке буде й наше . Що вона мені тепер , і що я їй ? Нічогісінько . Перелетні тіні , що мигнуть понад долиною і не лишать по собі нічого - нічогісінько … » І він відвернувся . Та в тій хвилі почув , як його серце стислося , заболіло страшенно , неначе рвалося в його груді . Наглим рухом голови він іще раз зирнув на чорну даму , і йому пригадалася вона у вчорашнім пом'ятім і злежанім шлюбнім строю , і її напівбожевільні слова , і признання , що любила його , і її розпущене волосся , цинічні слова її мужа — і , не тямлячи сам себе , не застановляючись , що і пощо , він хопив капелюх , замкнув за собою покій і вибіг надвір . XXVI Він біг звісною дорогою , навіть в думці собі не покладаючи , щоб вона й сим разом могла щезнути , як колись - то . І справді , вона сиділа на лавочці , все вдивлена в його вікно , немов ждала його . Коли наблизився , вона не здивувалася і не збентежилась , немов ждала його . Коли тремтячим голосом поздоровив її , вона мовчки подала йому руку , обтягнену чорною нитяною рукавичкою . Він стиснув сю руку — не мав відваги піднести її до уст . Потім станув перед нею і мовчки дивився на неї . — Прошу , сядьте коло мене , — промовила вона . Він сів . — Так от як ми зустрічаємось ! — промовив ледво чутно . — Як вам поводилося ? — Хорий був . — Що ж вам було ?
Indietro Pagina 68 di 188 Pagina 68 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
