Salta il testo dell’articolo
Все се згадав тепер др . Рафалович , ходячи по веранді . Колишній страх перед сим чоловіком змінився на обридження і глибоку антипатію . « Чого се він признається до мене ? — думав Рафалович . — Чого тішиться і заскакує , мовби ми були Бог зна якими приятелями ? » На сі питання він не знаходив відповіді . Він не був забобонний і не вірив у стрічі , але його думка зі старої традиційної привички зложила ще одно питання : — Що воно значить , що на вступі в нове життя мені перебігає дорогу оця скотина в людській подобі ? . . III — Перепрошаю пана меценаса , що трошка забарився , — скрикнув Стальський , вибігаючи на веранду . — Але прошу , прошу ! Пан меценас , певно , вже десь голодні . Адже ж то швидко друга година буде ! Ну , дякую , від снідання до тепер бути натще ! . . — О , ні , я під час паузи ходив на перекуску , — спокійно промовив Рафалович , ідучи обік Стальського тісними і брудними сходами на перший поверх . Тут було « касино » , тепер зовсім порожнє , зложене з трьох покоїв і зали для танців . У більярднім стояв уже заставлений на дві особи столик , а при нім кельнер з реєстром страв і серветою під пахою . — Прошу , чим можу служити пану меценасові ? — промовив він , кланяючися Рафаловичу . Сей замовив обід на дві особи . Перед обідом випили по чарці старки « на відновлення старої знайомості » , як мовив Стальський . Рафалович справді був голоден , а відновлені перед хвилею спомини не дуже заохочували його до розмови з паном офіціалом . Зате Стальський , і п'ючи , і їдячи , балакав , мов рад був , що знайшов когось охочого слухати його . — Го , го ! Я то знав , що з пана Євгенія Рафаловича будуть люди . Ще як се був малий Генцьо , то вже було видно , що то голова неабияка . Я то ніби строгий був , свою повагу показував , але я так любив малого Генця , як свою дитину ! Прошу не гніватися … я вже тоді був парубок під вусом . Що правда , то правда . Та й потім я не перестав інтересуватися … О , яка то була радість , коли я прочитав у « Народівці » , що мій елев , пан Євгеній Рафалович , одержав на львівськім університеті степень доктора прав . Прошу вірити ! . . Ну , що , адже пан ані брат мені , ані сват … а вже таке дурне серце в чоловіка , тішиться чужим щастям , сумує чужим смутком так , як своїм власним . Євгенію , не знати чому , в тій хвилі причулося жалібне м'явкотання катованого кота . Він поклав ложку і з виразом не то здивовання , не то тривоги видивився на Стальського . — Що пан меценас побачили на мені ? — запитав сей , перериваючи балакання і озираючись по собі . — Нічого , — відповів Євгеній . — Прошу , пане , їджте ! — Ах , я такий рад , що бачу пана меценаса , що буду мати те щастя бачити вас частіше — позволять пан меценас говорити собі « ви » ? — Прошу , прошу ! — Се краще ! Якось більше від серця розмова йде . Не люблю того передавання через третю особу . Перепрошаю , правда , що пан меценас практикували в Тернополі ? — Так , я був там три роки у адвоката Добрицького . — О , знаю , знаю ! Я докладно слідив за кождим кроком пана меценаса на публічній , так сказати , арені . Особливо , відколи ви стали оборонцем у карних справах . Знаєте , пане , скажу вам без компліментів … я чув тілько одну , нинішню вашу оборону , але читав справоздання з кількох процесів , де ви боронили … Такого оборонця наша адвокатура давно не мала .
Indietro Pagina 5 di 188 Pagina 5 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
