Salta il testo dell’articolo
Євгеній чув досі про реформу хлопської каси , але не так докладно , як тепер . Він чув , що справа приготовується в раді повітовій , а виділом повітовим уже майже ухвалена . Аж тепер йому стало ясно , що се за реформа , і він постановив собі , не тратячи часу , перегородити премудрий план пана маршалка . Він устав , даючи Вагманові знак , що їх розмова скінчена . Вагман устав також . — То пан меценас стоять при своїм ? Не хочуть купувати Буркотина ? — Не можу , пане Вагман . Я бідний чоловік . — То байка . — Ні , не байка . І хочу помагати бідним . — Маючи маєток , зможете ліпше помагати їм . — Не вся сила в маєтку . — І в фундаменті не вся сила дому , а проте без фундаменту дім не буде стояти . Пане меценасе , вірте мені ! Поки ви , русини , не маєте своїх дідичів і міліонерів , поти ви не є жаден народ , а тілько купа жебраків та невольників . — Ну , а ви , жиди , — відповів Євгеній . — У вас і міліонерів , і дідичів , богу дякувати , досить , а скажіть , що ви в Галичині , народ чи не народ ? Вагман прикусив губи і махнув рукою . — Ет , що то про се говорити ! Значить , не хочете робити інтересу зо мною ? — Ні , пане Вагман . Для себе ні . — В такім разі кланяюсь . А якби я чим міг вам служити … — Розуміється , розуміється ! Знайду дорогу до вас так само , як ви знайшли до мене . XLVIII В найближчий торговий день Євгеній , відбувши в суді кілька термінів , поспішав коло дванадцятої до своєї канцелярії . Він мав намір зараз же піти на місто , заглянути до заїздів , де ставали околичні священики , приїздячи до міста на торг , і пошукати о . Зварича та о . Семеновича , що разом із ним мали бути референтами на вічу , а поки що були членами вічевого комітету . Входячи до канцелярії , він , на велику свою радість , застав у ній обох сих панотців . — А , вітайте , гості ! — мовив він радісно , стискаючи їх руки . — Я власне хотів бігти до міста шукати за вами . Чудово , що так стрічаємося ! Прошу зо мною , прошу нагору , зробимо кратчайший глагол . — Та ми також з таким самим наміром прибули до пана меценаса , — мовив о . Зварич з якимось заклопотанням у голосі . Але Євгеній не зважав на сей невеселий відтінок у його тоні і , давши наборзі деякі вказівки свойому конципієнтові , що толкував про щось з цілою купою селян , вибіг за панотцями до сіней і попровадив їх на поверх до свойого приватного помешкання . — Прошу сідати ! Може , цигарко , отче добродію ? Прошу ! Ну , що ж там чувати з приготованням до нашого віча ? — Та що ж би ? Заповідається не зле . Селяни всюди приймають вість про віче з великою радістю . Можна надіятися численної участи , — мовив о . Семенович . — Прийдуть , прийдуть ! — додав журливо о . Зварич . — Чудово ! Чудово ! Се найголовніше . — Не знаю , чи найголовніше , — ще сумніше мовив о . Зварич . — Хіба вам здається , що ні ? — живо запитав Євгеній . — Я думаю : лекше стягнути купи народа , а трудніше їм сказати щось мудрого , повчити їх … — Даруйте , отче добродію , але се потроха , здається мені , ваша помилка . Власне я боюся , що дехто з нас , інтелігентів , буде мати претенсію і охоту занадто богато повчати , моралізувати зібраних . Чисте непорозуміння . Віче — то не школа . А коли вже справді комусь на нім треба вчитися , то не тій зібраній масі , але нам , інтелігентам , референтам .
Indietro Pagina 129 di 188 Pagina 129 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
