Salta il testo dell’articolo
— Тьфу на тебе ! — скрикнула Регіна , і з її очей посипались іскри обурення . — Не фукай , не фукай ! — їдко мовив Стальський . — Не чинися святою та божою . Я знаю , що тобі самій бажалося того . Адже ж ти другого дня мала з ним рандеву , — ну , признайся ! І ви торгувалися про щось , та , видно , він занизьку ціну давав , то ти й не пристала . О , правда , що я знаю тебе ! — Тьфу на тебе ! — ще раз з притиском скрикнула Регіна і знов устала , щоб іти геть від сього огидливого чоловіка . — Та сиди - бо ! — мовив Стальський , сміючись і ще раз втискаючи її в крісло . — Фукай собі , як кицька , але сиди . Вислухай , що я хочу тобі сказати по - щирости . Хто знає , чи швидко мені ще раз збереться на таку щирість , то користай з нагоди . Отже , про що то я ? . . Ага , про твоє кохання ! Голубочко , їй - богу , не спиняю тебе ! Назначуй йому рандеву , іди сама до нього — хоч нині ! Ані слова тобі не скажу . Ще й рад буду , коли , вдоволивши своє серце , стрітиш мене весела , всміхнена , рум'яна . А то чи бач , яка стала ! Від тої вічної самоти та гризні ти зів'яла , як сушена підпенька . Ну , до чого ти подібна ? І не сором тобі так занапащати себе ! Ну , Регіно , кинь лихом об землю ! Я розрішаю тебе від усіх ніби моральних зобов'язань , даю тобі повну свободу , навіть прошу тебе : не в'яжися нічим , слухай голосу свого серця ! Побачиш , обоє на тім ліпше вийдемо . Регіна поблідла при сих словах , як смерть . Її уста задрожали нервово , руками вхопилася за груди , мов почула там якийсь страшний біль , і , схопившися , скрикнула : — Боже ! Боже ! Не дай мені вдуріти ! І вона вирвалася з рук Стальського , що ще раз силкувався задержати її , втекла до свойого покою і замкнулася зсередини . А Стальський , прослідивши її очима аж до дверей , усміхнувся і , затираючи руки , проворкотів півголосом : — Ну , ну ! Побачимо , чи вчепиться за сей гачок ! А здається , клює . LIII Вечоріє . Надворі посутеніло , але небо насунулось важкими хмарами . Тихо паде сніг густими , великими платками . Міський годинник вибив четверту , але в покою вже потемніло . Регіна звільна , рівним кроком ходить по своїм покою , мірно — шість кроків там і шість назад , ненастанно , мов в'язень у своїй казні . Двері її покою замкнені з нутра так , як їх замкнула , вирвавшись із рук мужа . Тілько голова її , що розболілась страшенно , пов'язана мокрим рушником ; лице і уста , коли можна , ще блідіші , ніж були під час обіду , а великі чорні очі горять несамовитим огнем . Вона ходить з лицем , спущеним униз , і говорить раз у раз не то сама до себе , не то до когось незримого , жестикулюючи при тім злегка руками ; говорить не дуже голосно , рівно , так що з - за дверей її голос бринить мов тихе журчання лісового джерела , солодке і меланхолійне за одним разом .
Indietro Pagina 151 di 188 Pagina 151 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
