Salta il testo dell’articolo
— Пропали мої надії ! Чую , що прийдеться вернути назад у сю прокляту нору , — шептала вона , йдучи далі помалу , стрягнучи в сипкім снігу та ледво переводячи дух . — Я обернулася , а се значить , що сила того дому взяла верх надо мною , притягне мене назад до себе . Може , вернутися назад ? Вона зупинилася , думала . Але нараз їй шибнула в голову думка , що Стальський вернув додому , а побачивши , що її нема пустився доганяти її . На вулиці чути було чийсь голос , що видався їй подібним до голосу Стальського , і се було для неї мов острога для коня . Здибатися зі Стальським , сидіти з ним бік о бік , слухати його слів — ні , ні ! Радше смерть ! І вона , добуваючи всіх сил , пустилася йти , майже бігти в напрямі до ринку . В боковій вулиці , саме напротив Вагманового дому , вона зупинилася , вся облита потом , утомлена , задихана . Мусила перевести дух , успокоїтися . В тій хвилі з хвіртки в штахетах , що відділяли Вагманове помешкання від вулиці , вийшов чоловік у короткім , робітницькім убранню , високий , троха згорблений , і впер у неї свої блудні очі . Регіна не звернула на нього уваги ; вона так була занята собою , своїми думками , що не була би пізнала й далеко більше знайомого їй чоловіка , ніж Барана . Але Баран відразу пізнав її . В його хорій голові при її виді збудилися якісь спомини . Хтось пощось велів йому звертати увагу на сю паню . Хто ? Пощо ? Він наразі не міг пригадати собі , та проте , коли Регіна рушила далі , він здалека , обережно спішив слідом за нею . Аж коли вона ввійшла на подвір'я його камениці і вступила на сходи , що вели на перший поверх до Євгенієвого помешкання , йому стало ясно в голові . Він зареготався , вдарив себе долонею по чолі і , не надумуючися , бігцем побіг до звісного йому шинку , де мав надію застати в тій хвилі Стальського . LIV Євгеній сидів при своїм бюрку і писав . Він був певний , що його улюблена думка сповниться , що перше народне віче відбудеться завтра . Заборона від староства не надійшла ; Парнас зголосився зараз другого дня і попросив знов завдатку , заявляючи , що староста вже не має нічого против того , щоб у його заїзді відбулося зібрання . Тепер приходилось тілько уложити резолюції , які мало б ухвалити завтрішнє віче , і Євгеній власне працював над ними . В тій хвилі хтось несміло застукав до дверей . — Прошу ! — мовив Євгеній , дивуючись , хто се в таку пізню пору заходить до нього . Двері відчинилися звільна , і в них показалася висока жіноча стать , уся в чорному , з лицем , заслоненим густим вельоном . Євгеній схопився з крісла і поступив напротив дами , що мовчки заперла і замкнула на ключ за собою двері , а потім , обернувшися до нього лицем , відкрила вельон . — Ах , се пані ! — скрикнув Євгеній , більше зачудуваний , ніж урадуваний видом Регіни в такім незвичайнім місці , у таку незвичайну пору . — Дивує вас мій прихід ? Правда ? — мовила Регіна , злегка всміхаючись . — Признаюсь вам , пані , я скорше надіявся смерти на себе , ніж вашого приходу . — Вибачайте , пане , — мовила Регіна , стоячи на однім місці , — не моя сила була упередити вас … Зрештою не знаю , чи се було би на що здалося … Я , може , перервала вам роботу ? — Ні , пані . Я вже майже скінчив . Ту крихітку , яка ще лишилася , зроблю й завтра . Прошу ближче . Прошу сідати , розгоститися .
Indietro Pagina 156 di 188 Pagina 156 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
