Salta il testo dell’articolo
— Гей , Баране ! Вставай ! — Га ! — крикнув крізь сон Баран і почав протирати очі . — Ти тут спиш ? Хіба тут тобі місце спати ? Вставай , додому ! — А хіба що ? — спросоння запитав Баран . — Пора тарабанити по місті . Ти забув ? — жартував Шварц . — Тарабанити ? Ага - га ! А я й забув . Добре , добре . І , чухаючися в потилицю , він рушив із шинку . Шварц зареготався . — Ще справді готов послухати та тарабанити ! — промовив весело , обертаючись до шинкаря . — А в такім разі ще пан комісар мене засудить на кару , що я намовив його . — Га , га , га , — сміявся шинкар . — А я посвідчу , що так і справді було . Шварц , і собі ж засміявшися і побажавши шинкареві доброї ночі , вийшов на вулицю . Шнадельський стояв на вулиці і голосно дзвонив зубами . — Що , тобі ще не ліпше ? — шептав до нього Шварц . — Ні . Все нутро мов кипить . А що , нема їх ? — Нема . Пішли всі до Стальського . Ходім і ми ! — Не можу ! Ні за що не можу . — Ну , то ходім де до іншого шинку . Візьмемо сепаратку . Вип'єш , розігрієшся . Або ляжеш троха . — Ні , не ляжу . Страшно мені . — Ну , не будь дитиною ! Що се знов за фохи ! Запануй над своїми нервами . Справа пішла чудесно . — Ти … ти ошукав мене , — мовив несміло Шнадельський . — Я думав , що се буде так … заберемо … Ну , закнеблюємо … але сього … сього я не надіявся . — Дурниця ! Що там думати про се ! Ходім ! Передихаєш , а потім я би радив конче ще зайти до Стальського . І , взявши Шнадельського під руку , Шварц повів його якоюсь півперечною вуличкою в напрямі до ринку . LVII Ніч . Над містом глухо шумить вітер . Із навислих хмар сипле сніг , та вітер рве його , і крутить у скаженім танці , і носить , кидає , знов підносить , поки вкінці , розмелений на дрібну густу муку , не кине на землю . Та й тут іще не дає спочити йому . Котить вулицями , збиває купи і розбиває знов , піднімає стовпами , туманами , б'є ним до вікон , натрушує його прохожим у лице , в очі , за ковніри , затикає ним усі шпари , заповнює рови , засипає сліди і стежки . Під тою курявою місто дрімає , мов скорчившись із холоду . Лише де - де на вулиці одинокий прохожий іде згорблений , бореться з вітром і з метелицею , що б'є на нього рівночасно з усіх боків , і хоч куди б він повернувся , все попадає йому в очі . Лиш де - де з вікон блимає світло , що ледво мерехтить за сніговим серпанком . Мерехтить таке світло з Регіниної спальні . Регіна , одягнена в свій чорний стрій , ходить , як звичайно , по покою , але не говорить нічого . Вона держить себе руками за голову , мов боїться , щоб голова її не розскочилася , і ходить , вперши очі кудись у неозначений простір , не бачучи нічого довкола себе , не думаючи нічого . Її шуба лежить на ліжку — так , як скинула її , вернувши перед чверть годиною додому ; калошів таки не скидала , і се чинить її хід легким , нечутним , мов хід мари , що йде по траві , не погинаючи її . Нараз чути на ганку стукання кількох пар чобіт , що обтріпують сніг . Потім скрипнули двері , почулися голоси . — Вона дома . Побачите , що се все якась байка ! — мовить один голос . — А я думаю , що вона не дома ! — голосно говорить Стальський .
Indietro Pagina 168 di 188 Pagina 168 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
