Salta il testo dell’articolo
— Іду , йду ! Іду , йду ! Та ось Баран зупиняється насеред моста , похиляється на поруччя , силкується заглянути вниз . Там не видно нічого , тілько чути крізь рев вихру голосний булькіт води , що не встигла замерзнути і скажено б'ється о камінь і о дубові колоди . Се Клекіт не дрімає , провадить свою дику музику , достроєну до не менше дикого скиглення вітру в платвах і балках мостового в'язання . Регіна наблизилася до Барана і також сперлася на поруччя та почала заглядати вниз . Побачивши її , Баран ані крихти не здивувався . Він тілько засміявся голосно і показав рукою вниз , у Клекіт . Регіна побігла очима в напрямі , куди показував Баран , але її очі не могли добачити нічого . Тоді вона попробувала перелізти через поруччя , але не могла . Її черевики , шуба , спідниця — все було обліплене снігом . Тоді вона схилилася і пролізла попід поруччя , майже доторкаючись лицем до снігу . А ставши за поруччям , на краю моста , вона почала знов пильно вдивлятися в глибину . З пітьми визирнуло до неї щось страшне , бо вона жахнулася і вхопилася руками за поруччя . — Ха , ха , ха ! — зареготався Баран . — Негарно там ? Регіна випростувалася і глянула на нього . — Ну , ну , сміло ! — мовив він . — Ану ! І сильним розмахом він зіпхнув її з моста . Вона скрикнула , але в тій же хвилі чути було , як її голова стукнулась о камінь , як тіло плюснуло в воду , а потім не чути було більше нічого , крім реву вітру і глухого плюскоту води в Клекоті . — Ха , ха , ха ! — знов зареготався Баран і , вхопивши свої праники , затарабанив ними по балії щосили . Він кілька разів кивнув головою , мов на прощання , і , тарабанячи , пішов далі — не до міста , а за міст , на Вигоду , в поля . Дорогу замело снігом , — йому се було байдуже . Він ішов , западаючи де по коліна , а де й по пояс , копався в снігах , боровся з вітром , що гуляв по полю зо страшною силою . Праники давно повипадали з його рук , балію він загубив у снігу , та проте йшов далі й далі , мов наперекір сніговійниці , що майже моментально замітала його сліди . Він балакав сам до себе , усміхався , махав руками , мов квапився до якоїсь незвісної , але недалекої мети … LIX Другого дня над раном вітер утих і сніг перестав падати . Та проте небо було понуре , насуплене . Розвиднювалося дуже помалу і пізно . Було щось важке в повітрі , якесь пригноблення , якась утома . Торговиці аж десь коло дев'ятої почали потроха заповнюватися приїжджими на ярмарок селянами . Мужицькі сани , запряжені косматими коненятами , тяглися до міста по безмежних снігових полях . Коненята стрягли по черева в заметах . Сніг топився на них і мерз наново , нависав ледяними бурульками , що дзоркали при кождім живішім руху , мов скляні коралі . Візники щохвиля мусили злазити з саней , бродити по коліна в снігу , відшукуючи дорогу . Тяжка , оплакана се була їзда сьогодні .
Indietro Pagina 175 di 188 Pagina 175 di 188 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
