Salta il testo dell’articolo
Часто діти так гралися , що губили своїх ягнят . Минули роки , і тепер Іван був уже легінь . Так у горах називали молодого неодруженого хлопця . Він був стрункий і сильний , як молода смерека , і носив широкий пояс та гарний капелюх . Марічка теж виросла і стала дівчиною , яка вже може вийти заміж . Тепер вони зустрічалися тільки в неділю або на свята , у лісі , щоб старші не знали про їхнє кохання . Бо як можуть кохати одне одного діти двох ворожих родів ? Марічка дуже любила , коли Іван грав на флоярі . Флоярою називають довгу дерев’яну сопілку , на якій грають гуцульські пастухи . Іван дивився кудись далеко за гори , ніби бачив те , чого не бачать інші . І тоді з флояри лилася дивна пісня , яку ніхто , крім нього , не грав . У тій пісні була зима , а потім весна , сонце , квіти і шум води . А Марічка відповідала йому піснями . Вона знала їх дуже багато і вміла складати нові про все , що бачила . Свої пісні вона закінчувала так : Ой кувала зозуленька та й біля потічка . А хто склав цю співаночку ? Іванкова Марічка . Марічка обіймала Івана за шию і питала : — Іванку , ми завжди будемо разом ? — Як Бог дасть , моя солоденька . — Ой , ні . Наші старі дуже ненавидять одні одних . Не бути нам разом . Тоді очі Івана темніли . — Мені не потрібна їхня згода . Хай роблять що хочуть , а ти будеш моєю . IV . Згадай мене Але життя складалося не так , як думав Іван . Господарство його родини зовсім збідніло , і Іванові треба було йти на заробітки до чужих людей . — Мушу йти на полонину , Марічко , — сумно сказав він . Полониною гуцули називають високу гірську луку , де немає лісу , а росте тільки густа трава . Влітку туди женуть овець і корів багатьох господарів . Пастухи живуть там усе літо , до самої осені . — Що ж , іди , Іванку , — тихо відповіла Марічка . — Така наша доля . Вона обняла Івана , притулилася до його обличчя і тихо заспівала йому на вухо : Згадай мене , мій миленький , Два рази на днину , А я тебе згадаю Сім раз на годину . — Згадаєш ? — спитала вона . — Згадаю , Марічко . — Нічого , — втішала вона його . — Ти будеш пасти вівці , а я буду робити сіно . Я вилізу на копицю і подивлюся в гори , а ти мені заграй на трембіті . Може , я почую . Тільки співати я вже не буду . — Чому ? Співай , Марічко , не будь сумною . Я скоро повернуся . Але вона тільки сумно хитала головою і тихо співала : Співаночки мої милі , Де я вас подію ? Хіба я вас , співаночки , Горами посію . Іван слухав її тонкий голос і думав , що вона давно вже розсіяла свої пісні по горах . Їх співають ліси і луки , їх дзвонять потоки . Але прийде час , він повернеться , і вона знову збере свої пісні для їхнього весілля . V . Живий вогонь Теплого весняного ранку Іван пішов на полонину . Йому було тяжко залишати Марічку , але сонце світило , і в серці була радість . Він вітав людей , яких зустрічав на стежці . — Слава Ісусу ! — Навіки слава ! Стежка йшла все вище , і Черемош унизу став тонкий , як срібна нитка . Унизу були глибокі темні яри , де жив бурий ведмідь . Гуцули називали його « вуйко » , тобто « дядько » , бо боялися казати його справжнє ім’я .
Indietro Pagina 3 di 9 Pagina 3 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
