Salta il testo dell’articolo
Нарешті Іван вийшов на полонину . Навколо , скільки бачили очі , стояли гори , сині , як море . Здавалося , що їхні хвилі ось - ось упадуть йому до ніг . Далеко біліли сніжні верхи Чорногори . Іван хотів крикнути на всі гори , але зрозумів , що його голос тут пропаде , як писк комара . За горбом стояла стая , стара дерев’яна хата для пастухів , чорна від диму . Біля неї ватаг , головний пастух на полонині , разом з іншим чоловіком добував живий вогонь . Вони довго крутили ременем суху паличку в дереві , і паличка скрипіла . — Слава Ісусу ! — привітався Іван . Ніхто не відповів , бо чоловіки працювали мовчки й суворо . Нарешті з палички пішов дим і з’явився маленький вогник . Ватаг обережно поклав його у вогнище біля дверей . — Навіки слава ! — тепер він обернувся до Івана . — Тепер маємо живий вогонь . Поки він горить , ні звір , ні нечиста сила не зачепить ні худоби , ні нас . Цей вогонь мав горіти все літо . За ним дивився молодий кучерявий хлопець Микола , завжди веселий і балакучий . — Я пильную вогню , щоб не згас , — засміявся Микола . — Бо якщо згасне , буде біда ! Увечері всі пастухи сіли біля живого вогню і разом з’їли свою першу кулешу на полонині . Кулеша була густою кашею з кукурудзяного борошна , головною їжею пастухів . Наступного дня на полонину пригнали худобу . Коли здалеку почувся голос трембіт , ватаг упав на коліна , а за ним усі пастухи . Вони просили Бога , щоб він захищав худобу від звіра , від води і від усякого лиха . І щоб восени всіх овець можна було віддати господарям цілими і здоровими . VI . Літо на полонині Тепер Іван пас овець цілими днями . Вівці йшли по зеленій траві , як біла й чорна хвиля , а собаки бігали навколо і не пускали їх далеко . Іноді з Чорногори прилітав холодний вітер і свистів так сумно й довго , що боліло серце . Тоді Іван виймав флояру і грав щосили , але вітер був сильніший за нього . А коли вітер затихав , Іван дивився вниз , у долину . Десь там , між горами , ходила Марічка . Чи співає вона ? Чи , може , справді розсіяла свої пісні по горах і замовкла ? Одного дня в лісі страшно заревіла корова , і пролунали постріли . Це « вуйко » напав на корову . За літо ведмідь убив ще кілька корів , аж поки однієї ночі не наткнувся біля стаї на гострий кіл . Часто на полонину приходив густий туман , білий , як молоко , і тоді зникало все : небо , гори , ліс і люди . Кожного дня пастухи доїли овець , а ватаг мовчки робив з молока сир , ніби чаклував . А ввечері він брав трембіту і грав на всі гори , що день закінчився мирно і вечеря готова . Вечорами Іван лягав біля вогню і просив Миколу розказати казку . У небі світили зорі , а гори спали в темряві . — Мабуть , гори ростуть , — тихо казав Іван . — Колись росли , а тепер перестали , — відповідав Микола і починав розповідати : — Спочатку не було гір , тільки вода , як море без берегів . Бог захотів зробити землю , але не знав , як дістати глину з дна моря . А чорт умів робити все . Він пірнув на дно і набрав глини , але трохи сховав собі в рот . Бог розсипав глину , і почала рости земля . А в роті в чорта глина теж росла і росла , аж він не міг дихати . « Плюй ! » — сказав Бог . І де чорт плював , там виростали гори .
Indietro Pagina 4 di 9 Pagina 4 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
