Salta il testo dell’articolo
I . Лісове озеро Старий густий ліс на Волині стояв так давно , що ніхто вже не пам’ятав його молодим . Посеред лісу була простора галява , а на ній росли плакуча береза і старий дуб . За галявою лежало тихе озеро , вкрите ряскою та лататтям . Тільки посередині вода була чиста й темна , як око . Стояла рання весна , і над озером лежав густий туман . Раптом у лісі щось зашуміло , і разом із водою струмка на озеро вибіг Той , що греблі рве . Це був молодий білявий хлопець із синіми очима . Він закружляв по озеру , і туман розбігся від нього на всі боки . — Збиваю всі місточки й зриваю всі греблі , бо весняна вода , як воля молода ! — співав він . З - під латаття виринули Потерчата , двоє маленьких блідих діток у білих сорочечках . — Чого ти тут блукаєш і чого будиш нас зі сну ? — спитали вони . — Я шукаю Русалку , бо покохав її змалку , — відповів він . Діти просили його не каламутити воду , бо він зруйнує їхню маленьку печеру . Потім вони пірнули на дно , а з води випливла Русалка з двома вінками на голові . — Це ти , мій любий ? — засміялася вона . — Я всю ніч плакала за тобою і назбирала повні відра сліз ! Той , що греблі рве , удав , що сердиться . Але Русалка тільки сміялася й кружляла біля нього , аж поки вони не закружляли в танці . Тоді посеред озера виринув Водяник , старий сивий дід із довгою білою бородою . У бороду йому вплелося зелене баговиння , а на голові він мав корону з мушель . — Що тут за гармидер , з чужинцем танці заводиш ? — загримів він на дочку . — Сором тобі ! — Він не чужий , батьку , ти просто його не впізнав , — тихо відповіла Русалка . Поки Водяник сварився , Той , що греблі рве , нишком кликав Русалку тікати з ним по струмку . Водяник звелів дочці розчесати йому бороду , а потім ліг в очереті й заплющив очі . Тієї ж миті хлопець схопив Русалку за руку й помчав через озеро . Але старий прокинувся і став їм на дорозі . — Прощай , Русалонько , наповнюй відра сльозами ! — гукнув Той , що греблі рве , і зник у струмку . Русалка лишилася в озері й сумно всміхалася . II . Хлопець із сопілкою Минуло кілька тижнів , і весна пішла далі . З лісу на галяву вийшли старий дядько Лев і його молодий небіж Лукаш . Дядько був поважний чоловік із добрим обличчям і довгим білим волоссям . Лукаш був гарний чорнобривий хлопець , і в очах у нього ще світилося щось дитяче . Біля озера Лукаш зупинився . — Я хочу вирізати собі сопілку , бо тут дуже гарний очерет , — сказав він . — Хіба тобі мало тих сопілок , що вже маєш ? — засміявся дядько . — Та їх лише три , а очеретяна грає найкраще ! Дядько Лев сказав , що завтра вони прийдуть сюди ставити хату . Лукаш трохи злякався , бо люди казали , що тут непевне місце . — Я знаю , де хрест покласти , а де тричі плюнути , — відповів дядько . — Посіємо біля хати мак , то до нас жодна сила не підійде . Лукаш пішов до очерету , а дядько подався понад берегом . Тоді з води вистрибнула Русалка й почала гукати , що сталася біда . З - за дерев вийшов Лісовик , малий бородатий дідок у брунатному вбранні , схожому на кору . — Там якийсь хлопець ріже очерет на дудки ! — поскаржилася Русалка .
Indietro Pagina 1 di 10 Pagina 1 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
