Salta il testo dell’articolo
Вона сіла в довге гілля берези , як у гойдалку , а Лукаш грав . Від його пісні розквітав увесь ліс : озвалася зозуля , заспівав соловей , забіліла калина . Мавка почала тихенько підспівувати : — Як солодко грає , як глибоко крає , розтинає білі груди , серденько виймає ! Раптом Лукаш перестав грати , бо побачив сльози в її очах . Але Мавка сказала , що це вечірня роса . Тоді Лукаш розповів , що завтра вони почнуть будувати хату . Дядько дасть йому землю , бо восени хоче його оженити . — З ким ? — стривожено спитала Мавка . — Не знаю , бо дядько ще не казав . — Хіба ти сам не знайдеш собі пари ? — Може , і знайшов би . . . — сказав Лукаш і довго подивився на неї . Мавка запитала , чи люди паруються надовго , і Лукаш відповів , що навіки . Тоді вона зізналася , що в лісі зовсім самотня . Береза надто сумна , осика весь час тремтить , а калина така горда , що їй байдуже до всього . — У нас усе як той вихор , що налетить , закрутить і покине , а в людей навіки ! — А ти хотіла б ? . . — почав Лукаш . Аж тут почувся голос дядька Лева , і хлопець неохоче відгукнувся . — А вернешся ? — тихо спитала Мавка . — Не знаю , — відповів Лукаш і зник у кущах . Тієї ж хвилини з гущавини вилетів Перелесник , гарний хлопець у червоному одязі , з рудим , як вогонь , волоссям . Він хотів обійняти Мавку , але вона відступила . Вона послала його до Русалки Польової , яка вже плела йому вінок у житі . — Що співало торік , те взимку заснуло , — байдуже сказала Мавка . Вона засміялася й побігла в ліс , а червоний хлопець помчав слідом . IV . Зірка в серці Сонце сіло , над озером піднявся білий туман , і на галяву вийшов дядько Лев , мокрий до нитки . Він бурчав , що клятий Водяник перекинув його човна , і він розгубив усю рибу . Потім він насварив Лукаша , який довго не озивався . — Я сопілку вирізав , — ніяково сказав хлопець . — Щось довго ти вирізуєш ті сопілки ! — усміхнувся дядько . — Не вчися брехати , а краще розпали вогонь , щоб я обсушився . Лукаш розпалив вогонь , і дядько скоро заснув біля нього . А Лукаш тихенько ходив по галяві й грав на сопілці . Раптом із гущавини вибігла Мавка й сховалася під березою , ледве дихаючи . — Від кого ти тікала , Мавко ? — тихо спитав Лукаш . — Від такого , як сам вогонь , — прошепотіла вона . — Цить , бо він знову прилетить ! — Як ти тремтиш ! — сказав Лукаш . — Притулися до мене , бо я дужий і тебе захищу . Мавка пригорнулася до нього , над лісом зійшов місяць , і заспівали солов’ї . Лукаш нахилився й поцілував її . — Ох ! Зірка в серце впала ! — скрикнула Мавка . З туману долинув сміх Русалки , і щось із плеском упало в озеро . Лукаш злякався , але Мавка сказала , що Русалка її подруга . — Ти тепер для мене цілий світ , кращий за той , що я знала досі , — сказала вона . — А я ще ні з ким не кохався й не знав , що це так солодко ! — зізнався Лукаш . Мавка хотіла прикраситися для нього квітами , але вночі всі квіти вже поснули . Тоді Лукаш назбирав у траві світляків і поклав їй на чорні коси . Вийшов вінок , наче із зірок . А тим часом Русалка покликала з очерету Потерчат із маленькими вогниками в руках . — Бачите отого хлопця ? — шепнула їм Русалка . — Він такий самий , як ваш тато , що вас покинув , тож заведіть його в болото !
Indietro Pagina 3 di 10 Pagina 3 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
