Salta il testo dell’articolo
— З доброї волі й піду , коли схочу ! Лукаш дов’язав останнього снопа й пішов до хати , навіть не глянувши на Мавку . Вона сіла на стерні й глибоко задумалася . До неї підійшов дядько Лев і спитав , чого вона зажурилася . — Минає літо , дядечку , — тихо сказала Мавка . Дядько Лев сказав , що взяв би її до себе на зиму , але хата тепер не його , а сестрина . Мавка подякувала йому за добре серце . — Хліб добрий , дівонько , а не людина , — відповів дядько . — Але я таки вподобав ваш лісовий рід . Коли буду вмирати , то прийду сюди , як звір , до лісу , і хай мене поховають отут , під дубом . Він довго стояв , спершись на ціпок , і сумно дивився на старий дуб . Потім мати попросила сина провести гостю до дороги , бо ввечері в лісі страшно . Килина весело попрощалася з усіма й пішла з Лукашем у ліс . Мавка сіла на похилену вербу над озером і тихо заплакала . З неба почав накрапати дрібний дощ . VII . Той , що в скалі сидить З води визирнула Русалка й здивовано спитала , чому Мавка плаче . — А ти хіба ніколи не плакала , Русалонько ? — Якщо я заплачу хоч на хвилинку , то хтось мусить сміятися до смерті ! — Ти ніколи не кохала , тому так і кажеш . . . — Я не кохала ? — засміялася Русалка . — Справжнє кохання , як вода : воно грає , пестить , затягує й топить . А твоє кохання слабке , як солома , і від нього лишиться тільки сірий попіл . Мавка відповіла , що береза теж сумує , бо не може обійняти свого милого . А милий у неї був весняний вітер , ніжний , і іншого вона б не покохала . — Тоді хай сумує довіку , бо вітер уже пролетів , — сказала Русалка й тихо зникла в озері . Хмари розійшлися , і ліс уже стояв в осінньому вбранні . — Так . . . Він уже пролетів . . . — прошепотіла Мавка . З гущавини вийшов Лісовик у довгому плащі кольору старого золота . — Доню , доню , як тяжко ти караєшся за зраду ! — сказав він . — Кого ж я зрадила , дідусю ? — Саму себе , бо ти покинула високе верховіття й спустилася на дрібні стежки , — відповів Лісовик . — Тепер ти схожа на наймичку . Згадай , якою ти була тієї весняної ночі в зоряному вінку ! Навіть стара верба вбралася на свято осені , і тільки ти не хочеш скинути жебрацьке лахміття . — То дай мені святковий одяг , і я знову буду як лісова царівна ! — вигукнула Мавка . Лісовик дістав з - під плаща пишну шату , вишиту золотом , і срібний серпанок . Мавка сплела собі вінок із калини , і дідок накинув їй на голову серпанок . — Тепер я за тебе вже не боюся , — сказав він і пішов у ліс . Та на галяву вже вибіг Перелесник . Він сказав , що прийшов не до неї , а до Русалки Польової , але та вже заснула . Тоді він запропонував Мавці побрататися . Мавка неохоче подала йому руку , а він раптом закружляв її в шаленому танці . — Щастя зрадливе , але тим воно й гарне , що вічно летить ! — співав він . — Годі , пусти мене , бо я вмираю . . . — прошепотіла Мавка й зомліла в його руках . Раптом із - під землі піднялася темна , широка і страшна постать і наказала віддати їй своє . Це був Той , що в скалі сидить . Перелесник здригнувся й щез у лісі , а Мавка з жахом побачила , що до неї тягнуться темні руки .
Indietro Pagina 6 di 10 Pagina 6 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
