Salta il testo dell’articolo
XI Ішли осінні місяці . Ранки стояли прозорі й голубі . Повітря було легке , духмяне й хвилювало , як чисте виноградне вино . Ріка спокійно відходила в даль , і була в ній тиха задушевність і сторожка жура . За експериментальною фармою стояла блідо - сиза далечінь невідомих обріїв . Вже зникла спека , і вже не чути було гуркоту громів . Але в той день , коли анарх вийшов із санаторійної зони й пішов на путівець , на проселочну дорогу , до вечора неможливо палило сонце , і в повітрі наростала тривога . З го ́ рода з індустріяльних кварталів насувалась темна , мало не таємна гроза . Літо , згадавши , що не проспівало своєї лебединої пісні , раптом повернулося назад і готувало свій останній вибух . Праворуч і ліворуч маячили копи зрізаного жита . Було так тихо , ніби кожна стеблина пізнала тривогу й причаїлась . Зрізані хліба розливали духмяність , і вона проливалась на межі , текла потоками й заливала всі квартали . Анарх зійшов на путівець . Він зараз , як ніколи , відчував самотність . Він тепер був певний , що і Майя , і Хлоня , і ввесь санаторій — все це не що инше , як фантоми . І коли він помиляється , коли все це вигадки , що їх він здобув за час патологічного процесу , коли навкруги його найреальніші особи — все - таки далі так жити не можна . Нестримна руйнація його психіки набирає з кожним днем усе більшої динаміки . Якась брудна повінь затоплює його . І нема йому виходу . Так можна дійти до будинку божевільних . Треба негайно вжити якихось заходів . І тоді раптом він згадував , що заходів не може бути , і ламав пальці . „ Але в чому річ ? “ — і він зупинився . „ Де причина такого стану ? “ І як раніш він не находив відповіди , так і тепер усе перед ним мовчало . Тоді анарх із острахом запевняв себе , що він цілком нормальна людина , що він , можливо , зійшов тільки на останню межу . Він же знає , що те , що він говорить , що він робить , — все це єсть те , що єсть . Коли він береться , припустім , за ручку палатських дверей , то він знає , що він береться за ручку палатських дверей . Єсть тільки сумніви , і проти них треба вжити якихось заходів . „ Але яких ? “ — і він зупинявся . Насувалась гроза . Як дальні гармати , глухо грохотали громи . Тоді зникли , пропали , розсіялись , мов передранковий туман , мов кінематографічна ілюзія , його мислі . Анарх зиркнув на чорну гамузу хмар , і його охопив страх . Він подивився навкруги й побачив : хутко спадає темрява . Тоді він несподівано рвонувся , ніби його , велетня , хтось міцно держав , і кинувся до санаторія . Він буквально летів , розкидаючи поли свого халату . Над пустельним путівцем здіймалась курява . І в ту ж мить стьожка голубого неба пропала , і темний масив розрізала блискавиця . Потім спалахнув удар . Ще удар — і — хмарний — не втечеш ! — потоп . Як наляканий вовк , біг анарх до лісу , до санаторійної зони . Він почував лише тільки , що волосся йому шелестить на голові . Більш він нічого не пізнав у ті хвилини . І тільки коли він наткнувся на групу заросли , зупинився й пішов поволі . Коли біг , миготіли санаторійні вогні . Тепер загубив дорогу й брів навманя , як йому здавалось , на захід . Він знав , що скоро мусить ударити розбитий черепок міди , і він прислухався . Але нічого не чути . „ Котра година ? “ — не можна сказати : наче так давно й наче так недавно він вийшов із санаторія . А вдари грому шалено громили ліс , і не знати як шуміли дерева . Блискавиці мчалися в ніч і з тріском розкидали клоччями бенгальський вогонь . Дощу не було . Иноді в електричних фейєрверках виростали над лісом темні силуети : то , мабуть , в тривозі підводились у стихію орли . Але не чути було розбитого черепка міди й не видно було санаторійної зони . Наче зачарована , пропала в глибинах тьми .
Indietro Pagina 36 di 67 Pagina 36 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
