Salta il testo dell’articolo
Зиркнувши на Катрине обличчя , він одчинив двері й вийшов на ґанок . Після грози ходили по санаторійній зоні легкі вітерці . Але не було вже в них тієї теплоти , яка обгортала їх у кінці літа . Це вже були сіверкі вітерці , і вони нагадували осінь . Ясно було , що пройшла остання гроза , що літо проспівало вже свою лебедину пісню . По небу й тепер тяглися розірвані хмари , і була в них та невимовна жура , що завжди нагадує провінціяльний глуш і пустельні базарні майдани під одноманітною мжичкою . Саме це й відчув він , зійшовши з ґанку . Він так переповнений був вражіннями , що забув навіть зачинити двері , і залишив сестру Катрю під наступом сіверких вітерців . І досі стояв у його очах хоробливий блиск , і досі йому стукало в скронях . — Він ішов по доріжці саду й сам не зчувся , як перейшов межі санаторійної зони . Він виходив на перелісок . Ще розтялося кілька пострілів . Але анарх навіть не здригнув . Навкруги його було тільки одно : запах снопів , і цей запах стояв чимсь невимовним і печальним . Крім цього запаху , навкруги нічого не було : ні звуків , ні кольору , ні речей . І тільки коли він вийшов на поляну , згадав , що залишив Катрину кватиру відчиненою . Тоді він поспішно повернув до головного будинку . Дерева розступались перед ним , ніби сами спішили дати йому дорогу . Зрідка налітав сіверкий вітерець , і тоді віти здригалися , і падали з них холодні росинки . Падали рясно , поспішно , раптово . Иноді крізь дерева пробивалася пляма голубого неба . Але в ту ж мить зникала : її знову обгортали сірі полотна розірваних хмар . Коли анарх зійшов на бокову доріжку , він побачив у вікні сестри Катрі тінь . — „ Трохи некрасиво , — подумав він , — потривожив дівчину “ . — Але , згадавши про свій лист , що його залишив незапечатаним на столі , покривився . Йому неприємно було , що сестра Катря може прочитати його . І тоді ж він побачив , що тінь стояла , зігнувшись над столом . … Але він уже знав , хто там . Коли анарх зійшов на ґанок , в дверях стояв метранпаж . — Карно ? — Я ! — просто сказав Карно й додав : — Треба зачиняти двері : так можна дівчину застудити . — Але як ви сюди попали ? — сказав анарх . — Як ? — і метранпаж усміхнувся . — Просто : ішов у свою палату , а по дорозі , як бачите , хотів зробити добре діло : двері зачинити дівчині . Карно сказав і зник у темряві . Анарх ускочив у кімнату . Лист лежав на столі . Сестра Катря й тепер рівно дихала . Очевидно , вона не прокидалась . Анарх узяв листа , положив його в конверт і тремтячими руками заховав у кешеню . XIII Він прокинувся й здивовано подивився навкруги себе : фотелі , ліжко , канапа , на якій він лежав , — все це з першого погляду здалося йому через міру надзвичайним . І тільки коли він побачив на цвяшку одну з Катриних блузок , що її сестра Катря , виходячи з кімнати , очевидно , не встигла сховати в корзину , — згадав ніч . Вчора , положивши з кешеню листа до своєї сестри , він ліг на канапу й непомітно для себе заснув . Він це добре пам'ятає . Але що ж далі ? Він дістав написаний ним лист і хутко пробіг по рядках . Виходить , що все те , що він згадує , — все це було . Анарх поспішно вийшов із кімнати й побрів до поштової скриньки . Він так нервувався , вкидаючи туди свого листа , ніби боявся , що щось пошкодить йому .
Indietro Pagina 42 di 67 Pagina 42 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
