Salta il testo dell’articolo
Оце і все . І це буде сучасна притча про камінь для нігтів , про секретаря губздраву й про черевички , які поїхали в Крим . „ Буде “ — кричить хтось із своєї койки . „ Чи не в Карно ти навчилася так язвити ? “ — „ У нього , друже , у нього ! “ — відповідала Унікум . — „ Воно - то так , та … “ — „ Чого ж ти не договорюєш “ ? — каже Майя . — Я за тебе договорю . Воно - то так , та треба тобі , Унікум , не забувати й тієї байки , де говориться : „ чєм кумушек считать … “ Ну , словом , ти знаєш ! “ — І тоді вияснилося , що Майя — хамка . Унікум підбігала до неї й дробила : „ Я не розумію , що ти із себе корчиш ! В тебе , мабуть , ущекнене самолюбство ? Да ? . . Кажи ! “ — Майя не відповідала й виходила з палати … “ За кілька хвилин анарх зійшов на путівець . Він ішов по проселочній дорозі й уважно розглядав стеблину на руці , що на ній завмер мініятюрний шашель . Із - за ріки й тепер гулом темної міди крокували дзвіниці . Будинки то вибігали із змарнілої зелени , то виринали , то знову потопали в ній . Дороги й роздоріжжя відходили по кварталах у німу даль . Було зовсім сіро й скучно . І не вірилось , що колись тут , на цій доріжці , видно було , як боковий шлях вилітав із багряної тирси ( клекотіло сонце ) , а другий шлях — від Ґралтайських Меж . Шляхи злітались , зливались і йшли до лісової будки . На ці шляхи часто виходив анарх і дивився на місто . Але місто завжди було таке ж незрозуміле , як і корейський божок . Саме на цей боковий шлях , що біля експериментальної ферми , увечері дівчата йшли з оранжерей і співали пісень у бузковий захід . Це були пісні журні , починалися вони з „ гори високої “ й кінчалися тим , що „ молодість не вернеться “ . Тоді експериментальна ферма відлітала від санаторійної зони на неможливі гони . Але зате вранці кипіла тут радість . Коли падали роси й шумів ядерно світловій , тоді на дахи експериментальної ферми падали каміння всіх спектральних віт . То розсипалася корона землі — сонце . Анарх ішов навманя й тільки тоді зупинився , коли з - за перевалу прозвучало соковите контральто . Він підвів голову й побачив : повз його , направляючись із города , пролетів фаєтон . Тоді він раптом скинувся : куди й чого він іде ? Він круто повернув і пішов до санаторійної зони . XIV Надходив листяний шум . Хилилися жовті безсилі дерева . Падало листя , а на десятинах міської в'язниці мертво лежала осіння прозора далечінь . Надходила осінь . І всюди , і на кождім із хорих почувалась вона . Майю ніхто вже не наважився б назвати легковажною дівчиною . Її не пізнавали . Вона схудла , змарніла й за черговий тиждень не тільки нічого не взяла , але й загубила декілька фунтів . Годинами вона лежала в своїй палаті і вже не виносила своєї койки на веранду . Анарх не виходив із палати й годинами дивився то на одну , то на другу з чотирьох стін . Але частіш він спирався поглядом у стелю : вона чомусь нагадувала йому туманний день і його перший сніг . Сірий колір проточувався крізь вікно й похмурів , як сам присмерк . У цім була не то розгубленість , не то тоска , не то просто нудна мовчанка . Це , нарешті , була не кімната , а якась сувора пустеля .
Indietro Pagina 45 di 67 Pagina 45 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
