Salta il testo dell’articolo
— Так ! Чого ж ви мовчали ? — ще раз спитав Карно . Але анарх уже не міг говорити . Він і тепер пізнав якусь розгубленість перед цим маленьким чоловічком . — Тому , що треба мовчати ! — ледве вимовив він . — Пустіть мене , я піду ! — Я вас не держу ! — усміхнувся Карно й підвівся з колоди . Тоді анарх насунув на чоло капелюха й мовчки пішов у свою палату . Там він ліг на койку й уперто на протязі кількох годин дивився в якусь сіру крапку , що стояла в стіні . XVII Листяні симфонії чергувались із дрібними дощами . Ішла глуха пора . За конторським плацом стукала молотилка , і відтіля долітав запах молодих снопів . У прозорі дні золотий потоп поширював свої володіння й заполоняв кожний закуток . Але , коли приходили сірі дні з дрібними дощами , тоді чути було тільки печальні мотиви ринв . Тоді сиротливо виглядала оаза закинутого го ́ рода . День неохоче появлявся на санаторійній зоні й зникав хутко , ніби випадково забрів сюди . Як тільки смеркало , прокидалась електрична станція й одбивала свої глухі удари . Ішли тумани , і в них иноді пропадали не тількі осінні далі , але й експериментальна фарма . Зранку готувались до виїзду із санаторія : Унікум , дідок і психопат . Санаторійний фаєтон стояв уже біля веранди . Чекали , поки скінчиться сніданок . Ішов дрібний дощ . Зрідка з - за ріки доносився задушений крик санаторійного дурня . І пустельні доріжки , і порожня холодна ріка , і сіверкі вітерці , і далі за перевалами — все це зливалось в одну тоскливу осінню елегію . Обличчя всім були бліді , мало не земляні . Покоївки неохоче подавали страву на стіл . В кухні стояв легкий одноманітний дзвін тарілок . І анарх почував у цьому дзвоні сторожку тривогу . Тоді в його кімнату зайшов Хлоня й сів на ліжко . — Знаєте , — сказав він , — я тільки - но знову був на командній висоті . Я дивився навкруги себе … Скучно ! — Так … — кинув анарх , заплющивши очі . — Чули — сестра Катря вже , здається , одержала командировку . — Да ? — Да ! — сказав Хлоня й спитав : — А коли ж ви думаєте їхати ? Коли він думає їхати ? І справді , коли він буде їхати ? — І тоді прийшла мисль , що він відціля ніколи не виїде , що відціля , з санаторійної зони , нема шляхів . „ І не треба ! “ — подумав він , також хутко погасаючи , як і затривожився . І справді , йому більше нічого не треба . Це так просто , це так ясно . — Скучно ! — ще раз протягнув поет . — Пам'ятаєте легенду ? І от я думаю : десь там , на сіверкій дикій півночі , лежить геніяльний мятежник , закутий у міцні ланцюги , і теж думає : „ Скучно “ . І справді , можливо , він знову підведеться із свого одра , можливо , він знову зійде на наш азіятський корабель і візьме румпель , але ніколи вже він не прорветься з холодного всесильного льоду й не виведе корабель у стихію . Мені хотілося , щоб він скоріше вмер . Так буде краще , принаймні , для нього . Хлоня дивився в сіре вікно . За вікном стояв туман . Із сусідньої палати щось виносили : очевидно , виїжджала Унікум . Кроки по коридору звучали глухо й пустельно . Санаторій вилюднявся . Тільки над чорною кухнею стояв цілий день димок . Димок то стояв стовпом , то , розірваний , танув між голих дерев : на нього налітав сіверкий вітерець . — А інтересно , — несподівано запитав Хлоня , — ординатор не викликав вас ? — Для чого ? — А як же : пожучить за кепі ! — Ні !
Indietro Pagina 55 di 67 Pagina 55 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
