Salta il testo dell’articolo
II На другий день узнали : метранпаж — із центру , прізвище — Карно . Вже говорили про те , що Карно — вертлявий , поганенький , мов миша без хвоста . Проте пройшов третій день , нарешті — тиждень , а метранпажеве минуле було все таке ж туманне . Це всіх страшенно заінтригувало , а тому й часто можна було чути , як десь із - під дуба доносились таємничі розмови про Карно . То зібралось декілька койок . Метранпаж , очевидно , зацікавив своїм зовнішнім виглядом . Це була втілена демонстрація . Не дивлячись на його низенький зріст , ніхто б не міг щиро сказати , що це — миша без хвоста . Карно в розмові ніби ріс і становився вищим за всіх . Цікаво , що він і дивився завше так , ніби говорив із людиною на дві голові нижчою за себе : якось ізверху вниз ухитрявся він ставити свої очі , і так з усіма , навіть із тими , кому він був по плече . І коли потім йому приходилось зустрічатися з випадковими людьми , які не знали його , він , ведучи з ними розмови , трохи нервувався й доти тягнувся навшпиньки , поки його співбесідник не здавав , як казали санаторійці , „ внутрішні “ позиції . Але дивився він завжди по - мишачому : хутко й гостро . Навіть і обличчя йому було якесь гостреньке , і балачки його були гостренькі . Проте — хоч як це й дивно — балачки його були звичайні фрази , якими перекидались санаторійці , і з тією тільки ріжницею , що фрази ці сполучались через якийсь своєрідний синтаксис , характерний для всякого сарказму . Коли Карно можна було назвати втіленою демонстрацією , то з таким же поспіхом до нього підходив і втілений сарказм . Останній , власне , і заінтриговував більш за все санаторійців . Тільки анарх та Майя вели себе звичайно . Принаймні , ніхто не помічав , щоб їх цікавила метранпажева постать . Як і раніш , вони зникали в дикому малиннику й надавали тим багато клопоту черговим сестрам . Крізь дикий малинник вони продиралися на гору , що була командною висотою в цьому районі , і відтіля дивилися на степи : степи відходили на північ і захід . Це було вже тоді , коли глибоке літо шукало своїх кінців , коли зрідка навіть пахло прозорою осінню . Саме тоді хора й писала в свойому щоденнику : … Командна висота стоїть над рікою . Далі летять поля . Ріка летить за полями : її смарагдова стьожка , не во ́ ди . За санаторієм скрадаються слобідки , поселки , а ще далі — околиця , перші міські квартали й нарешті го ́ род . Анарх дивився на північ і бачив : там , біля ѓорода , на перевалах , степи дико озирались і бігли і зникали в туманній безвісті загір'я . У санаторій стікалися з усіх кінців духмяного краю . Тут були партійні , безпартійні , анархи , слюсарі , токарі , метранпажі і були , як казала Майя : радбури , комбури , комфутури , пролетури , в „ останній стадії “ і від манікюрш : так , взагалі . Майя оглядала з командної висоти санаторійну зону й шпурляла : — „ Тут звалено союзний вінегрет “ . Потім вона говорила , що , коли б її спитали : „ хто це там живе ? “ — вона б і справді не найшла відповіли . — „ Хто ж ? Звичайно , люди ! “ — дражливо подавав анарх . — „ Мій глупенький Савонаролочко ! — усміхалася Майя , нарочито приймаючи його слова за чисту монету . — Тобі до твоєї навчальної відповіди недостає : лорнету , що в нього ти дивився б із безоднею мудрости на цих людей , і театрально - солоденької замашки … Савонаролочко ! Їй богу , ти доісторичний екземпляр ! “ — Анарх мовчав . — „ Ну , чого ж ти мовчиш ? — казала кокетуючи Майя . — Подивися на мої „ глазьони “ … Правда ж , вони блистять на сонці , як чорні виноградники ? Ну , признайся ! . . Правда ж , я — еластична гадючка , що гладить твоє серце мініятюрним замшевим язичком ? Ну ? . . — і знову Майя негарно всміхалась . — Ні , то неправда ! То просто цитата з авантюрного роману a la Тарзан .
Indietro Pagina 6 di 67 Pagina 6 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
